Стрімер

Розділ 124.

- Вам потрібно буде заночувати, – батько не відривав очі від карти. – Можна буде спуститись у фавели...
- Вночі там упирі та вампіри, — я вирішив забракувати ідею. — Або люди приймуть Ігнація за вампіра.
- А сучий син таки схожий, — батько всміхнувся кутиками губ. — Ще й блідий такий... Так, ночівля у фавелах відпадає. Хіба склади перевірити. Але це може бути ще гіршою ідеєю. Ти ж не знаєш, хто може бути там у сплячці.
- Тоді спатимемо просто неба. Можна спробувати вилізти на дах, котрогось складу.
- Так буде безпечніше.
- Лишень би дощ не пішов...
- Не думаю, — батько почухав потилицю. — Прогнозували хорошу погоду.

***

Злива почалась, коли сонце зайшло за обрій. Інквізитор категорично відмовився мокнути й залишатись без даху над головою.

- То ви й перевіряйте склад! — обурився Ігор. — Ми з вами на третю сіру дійти повинні. А не няньчитись тут!

Ігнацій не відповів. Просто просвердлив нас холодними блакитними очима і зайшов всередину маленького складу.

- Сподіваюсь, його з'їдять, — прошепотів Ігор.

Я реготнув. Ох, було б непогано. Проте інквізитори не пальцем роблені. Там ціле кубло чудовиськ має бути, щоб він не справився.

- Чисто! — донеслось зсередини.

Небо прошила блискавка, а слідом за нею заревів грім.

- Ну, хоч не під дощем спати, — востаннє глянув униз на фавели й поспішив усередину.

Склад виявився пустим всередині. Жодних металевих контейнерів, верстаків, чи будь-чого, що могло б вказати: що тут колись було. Просто сірий брудний бетон та колони, що тримали стелю. В деяких місцях даху не було, тож злива була й тут.

Ввімкнув ліхтар. Ігор зробив те саме. Не те, щоб я не довіряв інквізитору, проте ми вирішили пройтись променями світла по всіх темних закутках. А раптом що?

Нічого не було. Розмістились ми так, щоб бачити вхід, але так, щоб не бачили нас. Вогнищ не палили. Не було чим і не було потреби. Вечеряли мовчки. Ігнацій не справляв враження компанійської людини. Батько попереджав, що інквізитори не бувають приємними людьми. Молодий інквізитор міг зламати життя будь-якому мисливцю ветерану. За це їх не любили ще більше.

- Спілкуєтесь з ріднею в Батурині? — поцікавився Ігнацій в Ігоря.

Я ледь не подавився консервою. Ігор втримав кам'яне лице. Новий Батурин був на іншому кінці континенту. Один з найбільших мегаполісів у світі. Там людство виграло війну за територію. Там жили у світі без чудовиськ...