Стрімер

Розділ 181.

Капсула вибухає. Порохові гази штовхають кулю геть. Вона вилітає з маленьким спалахом від пороху.

Летить прямісінько мені в обличчя. Я бачу її. Куля проб'є мені лицеву кістку, пройде в мозок і вилетить геть. Через кілька метрів вона проб'є землю під кутом. І мою голову, і в ґрунт вона пройде, як ніж крізь масло.

Але нічого не відбувається. Куля немов застигла в повітрі. Застигла перед моїм обличчям. Я бачу блиск металу, залишки порохових газів на ній. Бачу маленький спалах з дула кулемета. Чи може це тепер все що я бачитиму після смерті?

Поглянув на Арсена. Він не ворушився. Оглянувся. Нічого не ворушилось.

Позаду мене лунали кроки. Я не мав сил повернути голову.

На плече лягла чиясь рука.

- Я попереджав, Оресте, — сказав Лука. — Попереджав, що будуть смерті. Всі ці тіла на твоїй совісті.

Рука торкнулась мого лиця. Здавалось голова лусне від болю. Він наче витягував мої кістки, відривав від мене. Мить і все скінчилось. Я більше не кашляв кров'ю, зуби повернулись на місце. Болю не було. Діра в долоні затягнулась. Але поворухнутись і встати я все ще не міг.

- Як ти все це зробив?
- Ти не зрозумієш.
- А решту ти зможеш оживити?
- Оресте, я не Бог, — всміхнувся Лука. — І не ангел. Я просто суддя. Хранитель розлому. Останній. Ти ще не помер, але за крок до цього. Але решту я не можу повернути. Навіть, якби й хотів.
- Чому ти це допустив? — я глянув на розстріляні тіла. — Стільки смертей...
- Це люди допустили, — сумно сказав Лука. — Арсен Гнів лише виплеск людської ненависті. Ключ, що відкрив замок.
- Ти міг зупинити час, знищити Арсена...
- Проте я не став цього робити.
- Але це твій заклад...
- Всі хто залишились і не вибігли, все ще живі. Хто не послухав — лежить і не дихає. Проте це відвертає нас від головного запитання. Що буде далі?
- Ти про що?
- Кмітливість не твоя сильна сторона.

Промовчав.

- Люди пройшли точку неповернення сьогодні. Арсен її пройшов. Баланс порушено. Мені потрібно буде прийняти сторону. І це будуть не люди.
- Я можу перемогти Арсена.
- Це вже не має значення. Рівно через двадцять чотири години я прийму сторону чудовиськ, — Лука демонстративно глянув на годинник. — Я відчиню ворота на першу зелену для них.
- Ось так просто?

Лука глянув на нерухомого Арсена.

- Тоді що ти хочеш? А, ну звісно. Можеш не відповідати. Як берегиня тут вплине на збереження міфічного балансу?
- Ти знаєш, чому Пророк затіяв свої хрестові походи насправді?
- Знатиму, якщо ти розповіси.
- Оресте, я наполегливо раджу тобі подумати.