Стрімер

Розділ 132.

Що у Вавилона не забрати, так це вміння мінувати все навіть в темряві. Ми не стали чекати нових гостей тверезо розцінивши, що тягатись з усіма жителями червоної зони нам не по зубах. Тож ми зробили те, що часто називають стратегічним відступом. Ми тікали. Вавилон іноді зупинявся, припадав до землі, а тоді з тихим хихотінням підводився і біг слідом за нами. Ото переслідувачі здивуються, коли міни повідривають їм ноги.

Після перших вибухів позаду погоня припинилась. Ми змогли зупинить в одному з бічних тунелів. Задихані, спітнілі та стомлені. Валерій отримав у руки ліхтар, котрим він світив, доки Вавилон оглядав мої рани.

- На спині то дурниця, — врешті сказав. — Не глибоко, кістка ціла. А біль перетерпиш.

На грудях та животі синці та подряпини. Бронежилет, звісно, довелось викинути. Весь у вм'ятинах від куль, розпоротий ножами — дивно, як він не розвалився по дорозі. З плеча Вавилон дістав уламок зуба. Туди ж і вколов антибіотик. Після сутички з фалмером моя аптечка суттєво поповнилась. Вчусь на своїх помилках. Дивлячись на роздерту щоку, Вавилон констатував, що буде рубець. А вухо, він прямо там і взявся зшивати.

- Здалось би змінити ведучого на каналі, – констатував Валерій, дивлячись на мене.
- Та однаково вони повідписувались, – я не стримав гіркої посмішки. – Все, по популярності.

Голка з ниткою прошила вухо наскрізь. Я голосно задихав. Про всяк закусив кулак. Потрібно було відволіктись.

- Не зовсім, – Валерій присів біля мене.

Я намагався, його слухати, але Вавилон вперто не давав мені цього зробити. Я відчував, як труться волокна нитки, проходячи крізь вухо. Федот весь час стояв на виході з тунелю, виглядаючи погоню. Потім, склавши почуті уривки, до мене дійшло. А справа була така.

Відписки від каналу припинились, коли уряд йчервоної зони почав закидати погрози нової війни. Мисливці, звісно, посміялись. Але не решта людей. ЗМІ рознесли новину так, ніби іншого варіанту немає. Чудовиська перестали прикидатись нашими друзями. І люди стали під стіною.

Більше не було вибору: еліос для всіх. Був лише еліос для людей. Щоб зірвати ще більший хайп до себе, ЗМІ та блогери приплели мою випадкову заяву, що допомога чудовиськам то зрада людства. Марк Рейдж викликав Цепеша на дуель, щоб втримати першість. А Руслан Печенюк з найближчими поплічниками тепер сиділи за ґратами. Еліос нікому не дозволяє тікати без дозволу. Тобто, Платон Сірий позбавився від громадського діяча та опозиціонера. Він, мабуть, радо дозволив транслювати ці кадри й монстрам. І повідомлення було просте: вас ніхто не боїться. Мисливцем на чудовиськ тепер стало бути модним. Багато менш відомих навіть за мене блогерів вистрілило вгору. А Рейдж в одну мить перетворився на гуру. Єдине, що з цього тішило: ми повернули втрачених підписників.