Стрімер

Розділ 22.

Василь Грім схилився над купою паперів в своєму кабінеті. Принтер постійно працював, викидаючи на доставлений на нього стіл все нові і нові листки.
- Немає гіршого чудовиська ніж паперова бюрократія. Вік електронних технологій, а підписи ставлю ручкою. Цю систему не зламати. Чув про твою вчорашню здибанку з інквізитором. Він, до речі, так і не вказав причину, або що він знайшов у твоїй голові, крім того, що ти чистий. Дивно, зазвичай вони не жаліють часу на описи. Ну та, що це я? Ти проходь, скидай ту купу паперу зі стільця і сідай! Ні, не з того, той потрібний! Сідай ось на той.
Дивно, що інквізитор не згадав у звіті мою розмову з Цепешом. Чекає, поки Влад ще раз про себе заявить? Хоча я занадто мало знаю. Навколо демонстранти, звідкись з'явився Пророк і ряди його постійно поповнюються, а в мене в голові Ліка і де знайти трьох упирів. Я щось не те роблю, здається.
- Спорядження твоє дістав. Однаково збирались дещо списати, — підмигнув мені. — Проте є невеличкий нюанс...
- Нюанс?
- Бач, списане спорядження не може випливти десь на сірій зоні, якщо... Ну, ти розумієш.
- Якщо я не повернусь звідти, правильно?
Василь Грім сумно всміхнувся. Я не засуджував його. Він перестраховується. Знайдуться ж противники мисливців і ходитимуть казки: командування мисливців продає зброю ворогам. Демонстранти тоді не одне проти одних скандуватимуть. Ворог мого ворога, правильно?
- Для того з тобою відправиться один з новобранців.
- Це неможливо.
- Ще й як можливо, Оресте, — Грім пильно глянув мені у вічі. — Така умова. Ти ж вже шукав аналоги спрею, шукав озброєння, тож розумієш, що тобі нікуди діватись. Передаси заодно Нагу, що спробує він ще раз зв'язатись з кимось з мисливців задля торгілі нашими запасами — я його голову триматиму в себе на столі, як сувенір. Поряд з тим чайником, з котрого він начебто виліз.
- Передам.
Ох, Нагу, Нагу, ну куди ти поліз?! Знав з ким зв'язуватись...
- Передаси, не сумніваюсь. Новобранець піде з тобою.
- Я його знаю?
- Навряд чи. Він не з Еліосу. Переїхав з Нового Батурина зовсім недавно.
Я намалював приблизну карту. 4000 кілометрів сюди, на край світу людей. Близько сотні міст мегаполісів на зразок Еліосу. На біса йому здалось це?
- В Новому Батурині десять років тому стались заворшушення. Квартал вовкулак вирізали під ніготь. Сім тисяч з людського боку. Там тепер лише люди. Він просто захотів стати мисливцем, закінчив там воєнно-мисливську школу, служив в Рагнароку, доки його не заповнили монстри і перебрався сюди. Думаю зробити йому хрещення вогнем. А ти мені допоможеш.
- Я виступаю завтра увечері. Батуринський мисливець буде готовий до того часу?
- Він тебе не підведе, Оресте. Гляди, може тобі сподобається працювати в команді?
- В орден я не повернусь.
Вийшовши з управління мисливців на вулиці Гідності 2, я пішов петляти вулицями другої зеленої зони. Мене вкотре втішила така помпезність вулиць: честь, гідність, відвага, хоробрість. Половина з людей З2 монстрів вживу і не бачила жодного разу. Вони їздять, як туристи на мононрельсі дивитись на нас, представників кам'яного віку з цифровими технологіями, жителів футиристочного середньовіччя. Розніжені та розбещені вилупки сміються, коли ти кажеш, що живеш на перехресті Б2 та Л3, бо від них ти чуєш: Чесність 5, Вірність 12. В розмові вони наче античні філософи. А насправді просто покоління білих комірців.
З такими думками я блукав на З2 вовком дивлячись на людей, та зайвий раз петляючи в пустий провулок. Нарешті знайшовши відьну лавку на в маленькій алеї між двома хмарочосами я почав шукати в інтернеті будь-яку інформацію по Рагнароку. Я чув про місто, на далекій півночі, де монстри поступово взяли гору. Але що саме там сталось я не знав. Пошуковик вибив статистику жителів та список цін на людську кров. За офіційними данними там все ще жило 30% людей. Мої очі зайвий раз повернулись до цін на людську кров. Я не економіст, але порівняння цін з нашими в користь Рагнароку. Якби я цим займався, експорт товару туди був би очевидним рішенням. В майже тридцять п'ять разів! А це говорило лише одне: людей там в десятки разів менше, ніж написано в статистиці.
Мої здогади також підтвердились і тим, що досить багато матеріалів вважались не дійсними, або недоступними. Однаково я збирався в архів.