Стрімер

Розділ 23.

Валерій не піднімав слухавки. Євген Павлович безсило розвів руками стосовно Рагнароку, мовляв: гриф секретності. Нічим не можу допомогти...
Вдома було тихо. Восьма вечора, а світла не горять. Хоча й на небі не дуже то й темно. Сонце лише починало сідати за обрій. Я поволі плентався вверх по сходах. Повернув ключі...
- Сюрприз! — відразу ж пролунало кілька голосів.
Я ледь стримався щоб не дістати револьвер. Але таки не дістав. Мама, тато, Валерій, Ліка з батьками, кілька сусідів по черзі вітали мене, тиснули руки, доки я всміхався нічого не розуміючи. Ліка побоялась мене обіймати, але я не тримав на неї зла. Я б сам до себе не підходив після зустрічі з інквізитором.
- Лютий Оресте Вікторовичу! — Офіційним тоном проголосив батько. — Настав таки день, коли тобі виповнюється двадцять один рік. Ти тепер абсолютно повноправний член суспільства. Ми з мамою бажаємо тобі щастя, здоров'я...
- Кохання, — додала мама. Я в цей момент зиркнув на Ліку, але та була вся в телефоні.
- І здійснення всіх мрій. В честь цього ми вирішили зробити тобі вечірку сюрприз. Яка тепер офіційно вважається розпочатою.
Всі присутні хором закричали: Ура. А я стояв та всміхався, як йолоп. В мене сьогодні день народження, про який я забув.
Декілька гостей знімали себе на фронтальну камеру для сторіс, або просили Валерія сфотографувати їх. Сьогодні або завтра я пораплю на чиюсь сторінку з хештегами #днОреста, #друзінавсежиття, #намвесело. Звісно, ще рік в кращому випадку я їх не бачитиму. І в очах цих людей ти боришся за популярність — нагадав собі. Чогось стало на мить гидко від цього всього пластикового щастя. Я сидів, усміхався, уникав тем: коли женишся, чим займаєшся, а мисливцем чому не пішов? Ну той що що там заробітня плата низька, то спочатку...
Василь Грім в цей момент закочував очі, бо і йому самому наболіло. Крім Валерія, я і не спілкувався ні з ким з них. До Ліки я ввагався підійти, адже вона весь час тихо гаркалась з батьками, або сиділа в телефоні. Валерій отримав два запрошення бути фотографом на весіллі та на хрестинах якогось малого з З2. Мама спілкувалась з другими жінками про одяг, їжу (зокрема рецепти тортів). І як не дивно, всім було весело. Нікого не хвилювало, що ми не бачили одне одного. І ще дуже довго не побачимо, варто лише гостям покинути мій дім. Скільки з нас дзвонило, чи писало одне одному просто так? Відповідь не сподобається нікому. Всіх все влаштовувало. Лише один я скромно всміхався, тримаючи в собі всю злість.
Просидівши так кілька годин, я нарешті вийшов, коли помітив, що батько десь зник. Валерій поспішив за мною. Очкарика вже хитало, але він мужньо спробував не відставати.
Батька я знайшов у гаражі. Він курив, схилившись над столом, що стояв у куті гаража і щось вичищав.
- Не люблю я ці всі компанії, Оресте. — Пробурчав він з цигаркою в зубах. — І ти не любиш, раз прийшов сюди. Це взагалі мамина ідея була. Сусідки розповіли, що то тренд зараз такий, вечірки сюрпризи. Старі нульцеві знову в моді, уявляєш? Моя молодість, а я й забув її.
- Буває, — сумно видав Валерій.
Мій батько глянув на захметілого очкарика, не приховуючи веселих бісиків у очах.
- Валерію, ти занадто розумний для дружби з моїм сином.
Я зареготав. Валерій лише зніяковіло всміхнувся. Батько врешті закінчив відчищати щось ганчіркою. Тоді він вимкнув світло і підійшов до мене.
- Ледве відтер руків'я від слини Яги. Тепер це твоє. Подарунок.
Він простягнув мені той самий меч, котрий дав уперше. Руків'я відчищене до блиску. Лезо швидко аиходило і складалось в грізну зброю.
- Я навіть слів не можу підбрати...
- Достатньо: дякую Тату.
- Дякую тату. Для мене це честь...
Але батько лише поплескав мене по плечі і повернувся в гараж. Емоцій він не проявляв.
- А він вміє псувати зворушливі моменти, — влучно підмітив Валерій.
- Вміє. Ти навіщо вийшов за мною?
- Ти щось стурбованим виглядав, ось я і спереживався. В двох то воно, не так страшно.
Я всміхнувся, дивлячись у нічне небо. Тоді повернувся до Валерія лицем.
- Не хочеш стати мисливцем?
- Я занадто розумний для такого, забув? Давай, Оресте, ходімо, нам завтра підривати увесь інтернет.