Стрімер

Розділ 60.

Стрільба не припинілась ні на секунду. Ми по черзі вистрілювали вампірів, що бігли нам на зустріч. Цепеш поволі кульгав за нами. Ми з Ігорем мінялись місцями, доки один перезаряджався. Сонце повністю зайшло і в С2 настала ніч. Здавалось весь вцілілий шабаш летів по наші голови.
Ніякої невпевненості вже не було. Ми швидко вицілювали потрібну мішень і клали кількома точними вистрілами.
Гера теж не переставала стріляти.
- Давайте швидше, панове! — кричала в навушник. — Їх занадто багато.
Я глянув на Цепеша, котрий опирався об стіну, щоб не впасти.
- Повір, ми рухаємось з усією можливою швидкістю!
Ігор вицілив ще одного упиря.
- Вони посилають слабокровних без зброї, — пояснив Влад, коли останнє тіло впало на підлогу з діркою в голові. — М'ясо, щоб ви вистріляли всі набої. На виході чекатимуть вже справжні вищі. Можливо зі зброєю.
- Там лише декілька чоловік, — підтвердив Валерій. — Але я не знаю, скільки їх заховалось в провулках.
- Послати стільки маріонеток заради нас трьох? — засумнівався Ігор.
- Шабаш потім набере нових. Зі своїх працівників людей. А хто не підійде, того на ферму. Треба винищити вищих.
- В мене два магазини по тридцять патронів, — нагадав йому. — І 17 патронів у револьвер.
- В мене один і чотири магазини для пістолету, — сказав Ігор. — Я готувався до хорошої бійні, але не до невеликої війни. А ти? Де твій автомат?
Цепеш дістав револьвер. Схожий на мій, але новіший. Я закотив очі. За п'ятдесят років більшість монстрів так і не привчились до вогнепальної зброї, більше покладаючись на власні сили.
Вокулаки цінили власну силу, вампіри та яги — швидкість. Інфанти палили все своїм даром. Джини ж просто продавали все і всім. Суккуби використовували силу ілюзій. Берегині...
Ну, зустрічі з ними ніхто не пережив, тож важко сказати напевне. Решта чудовиськ за п'ятдесят років не потрапляли в людське поле зору, а ті котрі все ж потрапляли — вели мирний спосіб життя. Мир влаштовував більшість по обидва боки.
Але більшість не всі. Варто нам було пройти довгу лінію коридорів і по нам відкрили вогонь. Кілька вампірів з автоматами і дробовиками почали решетити нас з всіх стволів. Ми відкрили вогонь у відповідь, але змушені були відступати під сильним вогнем. Забігли за стіну і попадали на землю. Кулі над нами дробили все на своєму шляху. В стінах з'являлись нові діри.
- Недоумки! — перекричав стрільбу Ігор.
- Ти так гадаєш? — Цепеш затулив голову руками.
- Вони жодного разу не попали. Ще й не змінюють позиції. Зараз в них закінчаться патрони. Оресте, готовий?
Я кивнув. Ігорю не варто озвучувати, що треба робити далі.
Стрільба поволі затихала. Як тільки вогонь припинився, ми висунулись з укриття і одночасно відкрили вогонь. Ігор стріляв одиночними. Я стріляв по два-три патрони. Ми були все ближче до виходу...
Але пірнули в різні боки, заховавшись за стіни іпровізованих кабінетів. Я перекинув стіл і засів за ним. Ігор заліг біля дверного проходу. Вампіри висунулись і знову відкрили вогонь. Кулі знову свистіли над головами.
- Гера, можеш зняти когось?! — прокричав у навушник.
- Я не бачу їх. Зачекай, зміню позицію.
- Оресте, — втрутився Валерій. — до вас йдуть ще кілька вампірів. Дідько, вони затиснули Геру! Їй потрібно допомогти! Я висилаю дрона туди!
- Ні, стій!
Але Валерій вже не чув. Він залишив нас. Ми опинились відрізані від виходу кількома озброєними вампірами. Ігор на мить висунувся і вистрілив кілька разів. Одного з вампірів зачепило в ногу, але той встиг заховатись.
- Оресте, я пустий!
Я кинув йому останній магазин. Стріляв Ігор краще. В мене ще десять патронів і тоді потрібно буде вицілювати їх з револьверу.
- Влад, є ідеї!?
- Чекати.
- Чого!? Світанку!? — Ігор знову висунувся і відкрив вогонь. І одразу ж назад.
Десь далеко долинало ехо пострілів. Гера побачила, що по неї йдуть і їй це не сподобалось. Валерій підкаже їй, де вони. Але вона молодша за мене, а їх так багато. Я відкинув геть ці думки. Вона справиться! Не має права не справитись...
Куля пробила стіну і стіл на кілька сантиметрів вище від моєї голови.
- Оресте, вони додумались заходити з боків! — прокричав Ігор в навушник.
- Цепеш, ти збираєшся допомагати?
- Я ж сказав, почекай.
Я закрив голову руками. Кулі просвистіли зовсім близько.
- Оресте, ти ще живий? — знову спитав Валерій.
- Поки що.
- Вони залишили одного на вході. У вас є шанс.
Вибору не було. Ми опинимось на відкритому просторі, позаду будуть вампіри з повним боєкомплектом. Але краще ризикнути.
- Давай!
Ігор кинув димову шашку. Сірий дим почав швидко розповзатись по землі, піднімаючись вгору. Ми одночасно зірвались і побігли до виходу. Вампір відкрив по нас вогонь, але його голова досить швидко отримала нову діру. Гера таки відбилась від нападників.
Це була найдовша пробіжка в моєму житті. Позаду чулись кроки, попри нас пролітали кулі. Здавалось, відстань до виходу ніколи не закінчиться. В голові лише одне: треба бігти. Я вже не чув власного дихання. Не чув жодного голосу. Я просто біг. Наша трійця відстрілювалась всліпу, віддаючи останні набої. Затвор клацнув, і я зрозумів, що в автоматі завершились набої. На ході дістав револьвер і почав палити всліпу. Навіть Цепеш стріляв не цілячись. Ще кілька кроків і ми вибігли на вулицю. На прощання Ігор кинув всередину гранату. Вибух. З входу вирвався дим з уламками. Але ми вже були в провулку і навіть не думали зупинятись.
Двоє вампірів вибігло за нами. Пролунало два постріли зі снайперської гвинтівки і більше в нас ніхто не стріляв.