Стрімер

Розділ 107.

Я вирішив зайти в дім Мереї. Не тягнути ж мені два обрізи з патронами на зелену зону. Там доведеться довго пояснювати. І не факт, що таки поясниш. Аніка зайшла зі мною.

- Тітка просила мене забрати деякі речі, - спокійно сказала вона.

Ключ був там, де я його залишив того разу. Відчинив двері. В магазині Мереї був затхлий запах. Про всяк відчинив вікна, щоб провітрити.

- В неї тут немає, хімікатів, що вибухнуть без належного догляду?
- Я б не була здивована, проте навряд чи. Тітка Мерея займається травами й пророцтвами.

І дійсно. Я спробував увімкнути світло. Нічого не сталось. Весь дім Мереї оповила темрява. Мені не звикати. Трішки постояв з заплющеними очима, тоді почав ховати зброю. Спочатку хотів все скинути під диван. Але передумав. Краще нехай все буде на своїх місцях. Рівно на стільки щоб вийшло відбитись від першої ліпшої нечисті.

Дістав телефон. Треба буде дістатись до болота якомога швидше.

- Слухаю, Оресте, - Вавилон підняв слухавку досить швидко.
- Потрібна допомога.

Я коротко переповів йому ситуацію з фалмером. Вавилон не перебивав.

- Я знаю, де це. Чекай мене там на світанку. Але послуга за послугу, малий.
- Так, звісно! - зрадів я, не цікавлячись, що саме потрібно було зробити.

А дарма. Сів на диван. Глянув на годинник. Доволі пізно. Залишусь сьогодні тут. Я не хотів сьогодні бачити батьків. Не хотів вислуховувати нічого. Спочатку фалмер і його господар...

А що потім, Оресте? - подумки запитав сам себе. - Що потім? Підеш на третю сіру? Давай порахуй, що тебе там чекає. Самець яг, якого хотіла спекатись Гера. Сирін, на котру гострить ніж Вавилон. Берегиня, котру потрібно привести для Пророка. Мисливська застава, на котру задля перевірки кличе інквізитор. І ще, десь там, є хтось, хто хотів мене бачити. Хотів так сильно, що послав по мене фалмера. Це ще я вціліле шабашівське кодло не рахував. Хтось міг вціліти. Як казала та вампірка сьогодні: Шабаш пам'ятає?

Я і не помітив, коли Аніка сіла поруч. Від неї приємно пахло. Подивився на неї. Ніколи не помічав, на скільки темні її очі...

Ілюзія? Не дивись їй в очі, мисливцю!

- Я так і не подякувала, що ти мене врятував тоді, - прошепотіла Аніка.