Стрімер

Розділ 49.

Твоя слава пройде з тобою. Як тільки ти перестанеш щось робити заради популярності, вона зникне. Я втратив десять годин, а на мене вже накинулись стерв'ятники. Марко поливав мене брудом, Лука використав мій труп, як своє символічне опудало. Не здивуюсь, якщо й Пророк не витисне все можливе з цієї ситуації.
Продихавшись свіжим повітрям, я навіть став приємно враженим: стільки уваги моїй скромній персоні. Дякую, панове, спробую вас не розчарувати!
На С1 ніхто мене не впізнавав. Ринок і далі працював, люди (та не люди) вештались тут в своїх справах. В закладі Луки, як завжди було гамірно. Я міг і не приховувати своє існування. Нікому не було до мене діла. Пройшов ринок наскрізь. Каптур та кепка на голові, як не дивно, гарно закривали лице. Ніхто так і не впізнав.
Мерея чекала мене перед входом в свій магазин.
- Ти мав свою хвилину слави, Оресте. — сказала з порогу. — Ну, потрібно тепер тобі це?
- Ти знала, що так буде?
Подумки потягнувся по револьвер. Суккуб в кріслі каталці з цікавістю дивилась на мене. Погладила свої маленькі роги.
- Ось тепер ти виглядаєш грізно, мисливцю. Подертий, порізаний, побитий мов той пес. І злий. Ось, що треба твоїм глядачам. В них вже є добрий Марк Рейдж, в них є кому всміхатись. Але не тобі, Оресте. Безкомпромісний, грубий, жорстокий. Навіть не довелось тебе вчити...
- Ти знала, що так буде? — тихо повторив запитання.
Мерея вже не всміхалась. В очах старої провидиці з'явився страх. Я не знав до кінця, що збираюсь робити. А вона, здається, знала.
- Я продала отруту, котрою вовкулака змастив свої кігті і зуби. Я не питала для чого.
- То це через тебе я застряг на сірій зоні?!
- Оресте, мені жаль! Я не могла передбачити, навіщо Лексу отрута...
- Не могла, чи не хотіла?!
Земля потрохи поплила. На мить потемніло в очах
Мерея зникла з очей. Мить, і вона підхопила мене. Ще мить, і ми в її крамниці, я сиджу на підлозі, спиною до стіни.
Мій меч і револьвер все ще при мені. Серце шалено б'ється. У вухах заклало. Кімната перед очима вібрує. Мерея під'їжджає до мене зі склянкою в руках. Її холодна рука ловить мене за підборіддя, інша підносить склянку до рота. Суміш гірка і неприємна на смак. Не можу зрозуміти, чи то холодна, чи навпаки гаряча...
- В тебе жар, — голос Мереї лунає десь далеко, десь за магазином. — Отрута поволі вбиває тебе. Лекс купив її кілька років тому. Тоді я і подумати не могла, що ми перетнемось з тобою. Це була інша лінія. Мені жаль, Оресте.
- В тебе є протиотрута? — слова давались мені важко.
Мерея сумно похитала головою.
- В тебе зараження крові. Я можу лише сповільнити її дію. Але ти однаково помреш за кілька днів. Твій організм знищується. Отрута поволі забруднює твою кров, знищуючи все. Не знаю, хто надоумив Лекса це зробити, але помиратимеш ти в агонії...
Постріл з револьвера скинув її з каляски. Стара рогата суккуб поволі скотилась з неї на дерев'яну підлогу. Моя рука безсило повисла і випустила револьвер.
- Мабуть Марк Рейдж гарно заплатив за це...
***
- Гей, прокинся! Прокидайся кажу.
Я відкрив очі. По даху барабанив дощ. Погода більше не була сонячною. Я лежав на дивані, в кімнаті позаду прилавку.
Мерея сиділа за столом та роздивлялась щось у світлі настільної лампи.
- Ти хотів мене пристрелити, ти в курсі? — спитала вона не відриваючись від склянки.
- Це був сон?
- Я не можу точно сказати, що був сон, а що ні. В тебе сильні галюцинації, Оресте.
- Ти казала, я помру в агонії, і що ти продала отруту Лексу.
- Цього якраз не було.
- А я подумав, що то Марка Рейдж тебе надоумив і пристрелив тебе.
Мерея відволіклась від розглядання склянки і глянула на мене через лінзи своїх окуляр.
- Оресте, — її тон не нагадував жартівливий. — В тебе проблеми з головою. Або помішання на кумирі.
- Він поливає мене брудом в усіх відео. Це логічне прирущення.
- Ви блогери, якщо ти забув. Це лише імідж, бізнес, способи розкрутки. Він не сприймає все це особисто. А ось ти...
Від згадки, що я домовився з Владом Цепешом про знищення марка Рейджа мені раптом стало не по собі. Не дуже то по людськи. Про всяк я промовчав. Мисливців вчать не піддаватись імпульсивному сумніву, якщо це змінює вектор таоєї точки зору. Раптом я передумаю потім?
- Аналізи готові. — сказала Мерея.
Я при піднявся на дивані, щоб краще бачити її.
- Токсин не мій. Таких хімікатів не виготовляють в Еліосі. Оресте, ти в дупі.
- Це не пройде саме?
- Оресте, він отруїв твою кров. Як ти думаєш? Спочатку відімре печінка з нирками, потім серце. Далі мозок. І все, гра в ящик.
- Значить потрібне переливання.
Мерея вмить з'явилась біля мене. Як вона ось так це робить?
- Мисливцю, може ти не помітив, але тут не зелена зона. Тут немає лікарень з капельницями, джґутами чистими голками. Ти застряг всього в кілометрі від спасіння.
Я поволі встав. Мерея права. Стіна тепер була для мене непереборною перегородою. Але що як нікуди й не треба було йти?
За вікном йшов сильний дощ. Ринок пустів, ховаючись від потоків води. Скоро мало зайти сонце.