Стрімер

Розділ 27.

Арсен підняв руку, зупинивши наших катів від пострілів.
- Не має цілі у самурая, - дуже неквапливо повторив він.
- Є лише шлях, - якомога чіткіше вимовив Ігор.
Так ось, що він кричав. Але що це за кодове слово? Ми переглянулись з Валерієм. Що взагалі відбувається?
- Я весь час кричав, поки мене били, але ви не чули. - сказав Ігор. - Якби мене не перебив Валерій, ми б цього уникнули.
- Василь Грім передає привіт, панове бійці! - Повідомив Арсен своїх людей.
Так ось чому Грім відправив Ігора зі мною. Типу, за спорядженням приглянути. Ага, аякже. Відправив з нами засланого козачка, знаючи, що я зможу знайти прохід крізь банди С2. А як не знайду, то й не жалко нового.
Нас звільнили. Дозволили піднятись, віддали речі та зброю. Ігор неквапливо схилився над сумкою, дістав з неї невеличкий металевий контейнер і передав одному з бійців Арсена. Я не став тратити час, а просто підскочив і заліпив Ігору кулаком в обличчя. Відтягнули мене миттю.
- По музею, — продовжив Ігор, розтираючи новий синець. — Полковник Грім послав підкріплення.
І показав на мене. Побитого, в синцях з одним заплившим оком. Арсен зареготав.
Шлях до одного з перевалочних пунктів "доблесних" варгів був недовгим. Важко було щось взагалі бачити одним оком, тому я мало що запам'ятав. Ми зайшли в один з розвалених білих будинків, дахом в котрому служив брезентовий навіс. Спустились в підвал. Ми потрапили в широке освітлюване приміщення, по якому носились люди. Звісно всі віддавали честь Арсену, питально дивлячись на нас. Але питань не задавали. Раз головний нас привів, значить так треба. В них виявився медик, котрий просто проспиртував скальпель, після чого надрізав мій синець під оком і видавив з нього кров пальцями.
- Слід залишиться, - пояснив мені. - Бачити можеш?
Я кивнув. Він полескав мене по щоці і поспішив оглядати кількох пацієнтів на матрасах в під однією зі стін.
- Польова медицина в дії, малий! - Крикнув у відповідь на моє: дякую.
Боєць, що супроводжував мене, тепер повів до Арсена. Його кімната знаходилась в північному крилі. Ми знову спустились вниз і, пройшовши кілька коридорів, заставлених ящиками, де носились інші варги, виконуючи накази (зрозумілі хіба їм), зайшли в кабінет.
Арсен провів нас за стіл з картою та макетами будівель на сірій зоні.
Деякі місця були пусті, хоч вживу там було повно будинків.
- План виглядає неповним, - подав голос Валерій.
- Знаю. Мисливська застава і територія за музеєм нерозвідані. В мене мало людей для такого.
- Все так погано? - спитав Ігор.
Він повинен принести Василю Грому звіт про стан варгів, не інакше.
- Не те, щоб дуже. Нещодавно розправились з загоном Шабашу без втрат. Але від цих диких упирів з музею спасіння немає. Троє вбитих у нас, двоє в камарадосів. Шабаш втратив одного, а ось плутонцям не пощастило більше всіх. Семеро марсів.
- Марсів? - я перепитав його.
- Марси в плутонців це бійці. Зарізяки звичайні, або чудовиська. Вся брудна робота на них. Венери - підконтрольні їм повії. Нептунами кличуть бариг і сутенерів.
- В старого Ілая повернутість на астрономії? - поцікавився Ігор.
Я покосився на нього. Гівнюк знав занадто багато для новачка. Грім довірив йому кодове слово, участь в сумнівних операціях варгів. Тепер він обізнаний з ієрархією плутонців. Що ще він знає про їхнього лідера?
- Мені більше подобалось, коли ти косив під дурника, - я таки не стримався.
Ігор промовчав. Зате Арсен тепер не відмовчувався.
- Ілай Третій один з найстарших носферату. Я не до кінця розумію, який йому толк з цієї банди, але очолює він її давно. Занадто миролюбний для шабашу, мабуть. Марси слабо підготовлені, раз допустили сім смертей своїх. Ми знайшли потім зброю в поганому стані на місці побоїща. Але ми відволіклись.
Він знову звернув нашу увагу на карту. Поряд з будівлею музею він поклав аркуш з намальованою від руки схемою планування.
- Вони з'явились десь знизу. В ході перестрілок на третьому підземному поверсі стався завал. Труби ми теж підірвали, щоб затопити тих, хто не встиг вибратись. Проте декілька вижило і вибило цілий загін з музею. Днем їх не викуриш, бо сонце, а йти в темряву ризиковано.
- Я думав виманити їх вночі, - я показав пальцем на площу біля центрального входу. - Ось тут. Поставив би дві автоматні точки і розтяжку. Трьох трупів мені б вистачило. Тоді б вшивався, поки решта кликали б підмогу.
- Поганий план, - сказав Арсен. - і справа навіть не в тому, що ти поведеш їх прямо на нас, чи камарадосів. Справа в тому, що ти вибрав неправильне місце. Музей має вікна, ось тут і ось тут. Вони не полізуть з центрального входу, а спустяться згори і зайдуть тобі за спину. Ці упирі гарно лазять по стінах, а в сутінках їх буде майже не видно. Зробив би ти так, і до ранку тебе б не знайшли.
- А якщо заманити їх подалі від музею?
- Тут шабаш. Тут ми межуємо з камарадосами. Тут плутонці. Ніхто не буде розбиратись, побачивши диких упирів. Так не довго і влаштувати бійню. А якщо, борони Господь, вони зможуть когось обернути в собі подібного...
- Гаразд, - я підняв руки. - Який план, щоб і ми зняли матеріал, і ви не мали причин нас перестрілювати?
- Потрібно зайти в музей.
Ми з Валерієм переглянулись. Таких планів не було. Варги пощадили нас, щоб відправити в пащу звіра...
- Напискаєтесь часниковим спреєм, - Василь смакував нашими розгубленими обличчями. - І зайдете в музей. Далеко йти не потрібно, лише в приймальню. Не маючи змоги почути кров, вони не одразу ж зкумекають, що робити. Ти, Оресте, зтягнеш їх на себе. Ігор прикриє Валерія, щоб оператора не з'їли...
Валерія в цей момент вирвало прямо на підлогу. Я стягнув з нього окуляри, щоб не розбились. Ігор гидливо відвернувся. Арсен і бровою не повів. Його єдине вціліле око не відривалось від мене.
- З вами піде двоє моїх людей. Підривник і снайпер. Спрей в нас тепер буде свій, своїми запасами можеш не ділитись.
Ось що передав Ігор. Інгредієнти для маскувального спрею. Якщо вдасться зачистити музей — варги отримають хорошу перевагу. Василь Грім розхитував баланс сил на С2. Невже мисливець хотів нової війни?