Стрімер

Розділ 177.

Я наздогнав Артура на першій сірій. Його охорона була не з мисливців. Одягнені в чорні костюми та бронежилети. Ніби вони на зустрічі в мера Еліоса.

- Панове, там дрес-код не обов'язковий, — хмикнув, оглянувши їх.

Сам я одягнувся в чистий, але мисливський одяг. Револьвер та меч були при мені.

- Віддай зброю, поки ти біля пана Гордого, — звернувся до мене один з них.
- Можу віддати тобі одну кулю, — поклав руку на револьвер. — Вибирай, куди всадити.

- Давайте ми заспокоїмось, — спокійно сказав Артур. — Орест залишить зброю при собі. Але без моєї команди стріляти ні в кого не буде.

Я переглянувся з одним з охоронців. І кивнув.

Йшли мовчки. Охорона Артура оточила нас, закриваючи мені весь огляд. При собі в них були короткі автомати. Щось підказувало, що готувались вони до бійні з чудовиськами, значить і набої були відповідні.

- Давно я тут не був!

Артур підняв голову, вдихаючи повітря. Ніби воно відрізнялось від того, що на зелених.

Я промовчав. На сірих зонах мені не було спокійніше. Але відчував я себе вільним. В університеті студентів за такі відчуття надовго не випускали на сірі зони. Іноді вигагяли. 

- Це пряма ознака необережності, — говорили викладачі. — Забудеш про небезпеку і ти покійник.

ОхоронаЛуки нервувала. І що далі ми відходили від стіни та випаленої землі, то більшим ставало напруження. Артур цього й не помічав. Він з цікавістю розглядав великий ринок, де в перемішку були люди та чудовиська.

- Еліос для всіх? — насмішкувато запитав, прослідкувавши за його поглядом.
- Не верзи дурниць, — спокійно відповів мені. — Я дивлюсь звіти, скільки вбитих знаходять на першій сірій щодня. Додати до цього зниклих безвісти... Проте мені цікавить не те, як працює найбільша торгівельна точка Еліоса.

- А що тоді?
- Те, як всі не помічають цих смертей. Рік тому, за кілька кілометрів звідси проходили війни банд за територію С2. Кілька місяців тому Пророк вів своїх апостолів на священну війну з чудовиськами. Тут пролились ріки крові, а для відвідувачів ринку чи підземної С1 нічого такого в цьому немає.
- Смерті для сірих зон діло звичне, — кивнув. — Якщо за день ніхто тут не помре, буде дивно.
- Тебе це теж не дивує, — констатував Артур. — Дивний феномен перетворення жорстокості на рутинну буденність.
- Що тут дивного? Це війна. Від того, потисну я руку котромусь чудовиську, чи вистрілю в обличчя — нічого ж не зміниться.
- Так, коли ж, на твою думку, війна завершиться? — хитро всміхнувся.
- Коли або ми, або чудовиська будуть готові до повної асиміляції. Нас мало, їх ще менше. В жодної сторони не вистачить переваги в силі задля фінального бою. Ніхто в здоровому глузді не піде на таке. Толку з перемоги, коли ти залишився сам на кривавому попелі зі фспаленних тіл.

Я чекав, що Артур мене висміє, проте нічого такого не було. Ми підходили до закладу Луки. Перед входом були люди, перевертні, джини та інфанти. Вони з обережністю дивились одне на одного, проте кожний тримав дистанцію. Ніхто не хотів ставати персональним ворогом Луки. Дурниць не планувалось.

- Жаль, що це розуміють не всі, — тихо сказав Артур. — Кожна перемога має свою ціну. Іноді потрібно платити дорого, але одразу. Проте в цій війні переможець не відрізнятиметься від переможеного.

- Але війна потрібна. Ми мусимо боротись без кінця, бо в іншому випадку нас зітруть з лиця землі.

Договорити він не встиг. До нас підійшли джини. Охоронці напружились, але Артур вийшов на перед.

- Радий вас бачити, панове!

Вони по черзі шанобливо потисли одне одному руки та обійнялись. Деяких з джинів я впізнав. Бачились на суді над Аріком. Не всі з них раді мене бачити, але прямих проявів зневаги не було. В джинів гості не дозволяли собі зневаги до інших гостей. Аркх Гаґу сприйме це, як особисту образу. В джинів усе так: бізнес як наріжний камінь. Проте без поваги та правил він не буде існувати.

- Пане Гордий, пане Лютий, — до нас вийшов Лука. — проходьте всередину.

Кожного джина він назвав повним іменем з всіма титулованими приставками до них.

Охорона знову оточила нас щільним кільцем. Всередину їх не пустять, тож вони разом з людьми Луки та охороною інших гостей оточать заклад, до кінця свята. Ми люб'язно пропустили джинів. Заходили останні. Артур оглянув сіру зону ще раз.

- Сьогодні ти станеш свідком великої угоди, — прошепотів мені. — До ранку в цих стінах буде написана нова історія Еліоса.