Стрімер

Розділ 164.

- А ось потім сталась срака.

Ігор питально підняв одну брову.

- Валерій теж був, проте він не танцював, віддаючи перевагу спілкуванню з сусідами. Він уникав мого погляду і майже не пив. Гера не вивітрювалась з його голови. Він не міг її забути. Не міг і не хотів. Помста з'їдала його зсередини. Зі мною він не розмовляв і я навіть не помітив, коли він зник. А дарма...

***

Я знову спав. Знову прокинувся на ліжку біля тієї сусідки. Тихо піднявся. Невже приснилось? Знайшов поглядом свій револьвер. Він лежав там, де Лука його залишив. Значить, не сон.

Виходив обережно, щоб нікого не розбудити. Телефон був вимкнений. На вулиці сиро. Типовий ранок на першій зеленій...

Ввімкнув телефон. Прийшло кілька пропущених. Я не встиг переглянути, коли подзвонив Артур Гордий.

- Це дуже непрофесійно, Оресте, — почав він. — Я думав, що ми домовились...
- Про що мова?
- Я тобі про твій канал маю розповідати? Виправляй те, що наробив з Валерієм. Видаліть матеріал, доки не стало занадто пізно.

Він вибив, доки я не послав його під три чорти. Зайшов в інтернет. Сторінка каналу повільно завантажувалася. Що такого там могло бути, що помічник мера вшанував мене дзвінком з самого ранку?

- Доброго дня, дорогі підписники. Мене звуть Валерій і я оператор та один з засновників каналу Стрімер. Дякую, що ви з нами. Дякую за перегляди та вподобайки...

Говорив він спокійно, впевнено. Тим, хто його не знав, нічого не здалось дивним. Але я товаришував з ним з дитинства, тож мені він видався химерним.

- Як ви знаєте, ми з Орестом займаємось винищенням чудовиськ. На каналі ви можете знайти сюжети від потопця, до вибивання цілої банди шабашівців...

Його спокій був удаваним. Лице напружене, він насилу підбирав слова, але тримався.

- Нещодавно всі ви чули, що Орест переміг сирін, котра загрожувала всьому Еліосу. Проте є чудовиська, котрих ми не можемо знищити. Не можемо не тому, що їх не бере ні свинець, ні сталь.

- Тому що вони люди. Мій покійний брат захищав людей. Ми з Орестом захищаємо людей. Але ми не можемо захистити людей від самих людей.

В мене аж похололо всередині. Якщо він зараз видасть якийсь компромат на мера, чи інквізиторів — нам не дожити до вечора. Про всяк оглянувся, чи не стежить ніхто в чорній мантії за мною. Пусто. На вулиці нікого, крім мене та ранкового туману.