Стрімер

Епілог.

Наґу чекав мене в старому домі Мереї на першій сірій. Він сидів на дивані та палив люльку. Ми не домовлялись, з розрахунку, що я заберу все потрібне на світанку, тож я був трішки здивованим.

- Радий тебе знову бачити, мисливцю, — він миттю підхопився й обійняв мене.
- Я теж радий, — вивільнився з обіймів. — Мені дуже незручно...
- Оресте, ти зупинив різню на першій сірій. Це могло вилитись в повномасштабну війну. Та я внукам розповідатиму, що ти в мене купував спорядження. З твого дозволу, звісно ж.
- Дозволяю. Звідки ти знав, що я прийду сюди?
- Я приніс все, що ти просив, — Наґу проігнорував моє запитання. — Навіть більше. Бронежилет, припаси, новий мобільний телефон з чистим номером. І...

Він відсунув диван і дістав звідти один з мечів. Мисливські. Я колись заховав їх після різанини з сектантами Пророка. Вже й забув про них.

- Гірший, ніж той, що в тебе був. Але краще це, ніж нічого.

Кріплення гарно сіло на зап'ясток. Я махнув рукою. Меч розкрився і вилетів прямо в долоню. Не батьків, але я звикну.

- Я навіть не знаю, як і коли розрахуюсь з тобою.
- Лука вже все оплатив. І передав тобі ось цю круглу штуку. Не зовсім розумію, що це...

Я взяв чорну кулю. Повертів у руці. Лука звідкись дістав пригнічувач магнітних мін. Ігнацій колись мав такий самий. Так ось, як я потраплю на третю сіру. Знову.

Пояснювати, що це не став. Знав би Наґу, то розбагатів би.

- Дякую ще раз, — простягнув руку. — Але як ти знав, що я буду тут?
- Джини мають свої способи, — загадково відповів.

Двері позаду відчинились і до нас приєднався Цепеш.

- Ось тільки не свисти, — вампір чув слова Наґу. — Знав він. Ми всі знали, бо вона це побачила.

Він відійшов вбік і з-за його спиною з'явилась Аніка. Одягнена в сірий похідний одяг. За плечами рюкзак.

- Аніко?! — спантеличено запитав.
- А ти осліп, мисливцю? — хмикнув Цепеш. Тоді глянув на суккуба. — Доставлена ціла-ціленька.
- Дякую, Владе, — приязно всміхнулась. — Дякую за все.

Я перестав розуміти, що відбувається. Наґу віддає мені один з мечів, котрі міг би забрати собі. Лука передає мені мій квиток на С3 і назад. Цепеш приводить Аніку. Що відбувається? Сама доля вирішила мені допомогти?

- Ну ми, мабуть, підемо, — Наґу з дивною посмішкою глянув спочатку то на мене, то на Аніку. — Успіхів!
- Не помри там, — видав Цепеш. — В нас ще дуель на мільйони переглядів.

Вони зачинили за собою двері. Ми з Анікою стояли одне навпроти одного. Я прокручував подібну ситуацію у своїй голові сотні разів. І у своїй голові я знав, що маю сказати. Я знаходив потрібні слова. А зараз їх не було. Мисливець на чудовиськ втратив дар мови. Варто було нам зустрітись поглядами, і всі ті сцени в моїй голові стали німими.

- Я стільки всього хотів сказати, — зробив крок до неї. — Скільки мав пояснити...

Аніка зробила крок до мене. Її тендітні пальці торкнулись моїх губ.

- Не кажи зараз нічого. У нас буде багато часу обговорити все на третій сірій. Там знайдеш потрібні слова.

Вона пригорнулась до мене. Розуміла без слів? Але я не розумів зі словами. Я торкнувся її щоки. Нахилився до неї. Поцілував.

- У нас? — перепитав. — Ти йдеш туди зі мною?
- Ні, любий Оресте. Це ти йдеш туди зі мною.

***
Чотири місяці по тому.

- Все, світло виставив. Точно готовий? — запитав Валерій.

Погода стояла похмура. Сонця не було видно за сірими хмарами. Склади між С1 та С2. Територія фавел пустувала. Багато мешканців С2 повернулись на червоні або зелені зони. Вони боялись того, що мало статись. Ніхто не знав конкретно що і коли, проте всі розуміли невідворотність бурі.

- Не вперше вже. Від Ореста досі немає жодних повідомлень?
- Жодного. Не хочу думати про погане.

Але про погане Валерій думав. Видно було по обличчю. Ореста оголосили в розшук на всій території Еліоса. Це викликало народний гнів, проте поки його не знайшли протести мали мирний характер. Орест з Анікою таки перетнули кордон між С2 та С3. Лука стримав слово і не став допомагати чудовиськам. Війни не відбулось, мир все ще тривав, хоч і тріщав по швах. Але з того часу від Ореста не було жодних чуток. Зник безвісти.

- Там майже не ловить зв'язок.

Не ловить. Валерій чотири місяці дзвонив кожний день. Хотів скаути, що більше не тримає зла. Хотів вибачитись, що не розмовляв з ним після смерті Гери. Але не міг. Абонент поза зоною досягнення...

Пророк теж не повернувся. Буря все мала початись, але не починалась. Значить був шанс, що Орест Лютий вцілів і цього разу.

- Він повернеться, — прозвучало не надто впевнено.
- Теж так гадаю, — збрехав оператор. — Мусимо зробити так, щоб він мав куди повернутись. Давай! Пішов запис.
- Доброго дня, дорогі друзі, та шановні підписники. Мене звати Ігор Лім і ви на каналі Стрімер...

Кінець.