Стрімер

Розділ 28.

Підривника звали теж Ігорем. Але всі кликали його Бобром. Він не заперечував. Малий ростом, коренастий, збитий. Голова нагадувала копицю сіна на блідому квадратному лиці. Голос в Бобра був хриплим. Мене напружило, що він був молодшим за мене, але ми швидко розговорились, оскільки в мисливській зброї він тямив. Валерій вже прийшов до тями і готував обладнання для зйомок. З Ігорем, тим котрий Лім, я не спілкувався. Він давав Валерію інструкції, оскільки його задача — безпека оператора. Хоча я тепер йому не довіряв. Хтозна, чи Василь Грім не задумав зробити з когось з нас жертву, задля своїх нових інтриг?
- Мене прикривати не потрібно, — завірив Бобер. — Ти зосередься на винищені тих упирів. Лише не дуже швидко, бо я завжди хотів побачити, як працюють мисливці. Кажуть, любо глянути.
- У вас немає мисливців? — поцікавився в нього.
- Тут немає, хіба Арсен Гнів, але він вже старий. Він більше легенда, приклад для нас молодих. Його смерть недопустима. Може на третій ще є хтось, але не тут. Казали, була група колись, але вони пішли через С3 на червону зону, там секретний прохід є, щоб знайти міфрил.  Дорослі дядьки, а в казки вірять.
- А снайпер наш теж молодий, як ми?
Бобер ствердно кивнув.
- І теж не мисливець?
- Спитай в неї.
- В неї?
- Так, ось вона іде.
Те, що це дівчина, стало зрозуміло по уніформі. Занадто тендітна фігура для чоловіка. Вузька талія, дещо широкі плечі та стегна, але картну це не псувало. Чорне каре, вибрите зліва, обвітрене обличчя, чоло вимащене машинним маслом. Чорні очі дивились не то з недовірою, не то зі зневагою на нас. За спиною висіла масивна снайперська гвинтівка Баррета зі зміненим прицілом. Вперше я бачив, щоб на прицілі мигали діоди, і по гвинтівці тягнулись дроти. Проте здивувало мене не це. Навіть не маленький рубець на кутику губ. В неї за спиною летів дрон. Вона підкинула його при нас і він безшумно завертівся навколо неї.
- Це Гера, — Представив її нам Бобер. — Наш кращий снайпер.
- Орест, — я подав їй руку. Мовчазний кивок з її боку. Валерій та Ігор теж представились. Реакція та сама.
- Який план? — голос зовсім юний. Думаю, вона молодша за мене, а може ми одного віку.
Я покосився на Ігора. Це з його ініціативи ми тут. Він натяк зрозумів, прокашлявся і коротко переповів наш план. Гера дістала карту з кишені. Кілька секунд поводила по ній очима, намагаючись знайти потрібне місце, тоді дістала ручку, зробила кілька позначок і коротко кивнула. Вона зібралась йти геть, коли в мене урвався терпець, від її зверхності.
- Це все?! Не хочеш поділитись думками з нами?! Що ти робитимеш?! Де твоя пара в кінці кінців? Снайпери ж по двоє працюють, хіба ні?!
Так колись вчили. Ще по далеких радянських книжках Василя Зайцева ми проходили снайперську теорію. Звісно, мисливці нечасто користуються снайперськими гвинтівками, але різне буває. Траплялись колись монстри, в боротьбі з котрими потібна була дистанція. Або той ж носферату. Чим далі ти від нього — тим краще.
- Тобі на яке питання відповідати? Буду прикривати Бобра з переднього входу і познімаю всю нечисть згори. Снайперська пара ось тут, — і показала на круглого дрона, що літав навколо нас.
Питань більше не залишалось. Гера пішла геть, жодного разу не обернувшись.
- Дівчина-вогонь, — не втримався Бобер, але замовк від мого погляду.
Вся підготовка зайняла в нас пів ночі. Арсен радий був би відправити нас хоч вже, проте Валерій авторитетно заявив, що картинка буде не та, значить відео канал "Стрімер" відмовляється жертвувати працівниками. Ніхто не чекав від нього такої сміливості, тож і заперечень не поступило.
Порадившись, ми домовились вийти о четвертій. Згідно прогнозам погоди сонце зійде пів на шосту. В нас буде година витягнути упирів назовні, де я розберусь з ними на відео. Потім треба буде провести Бобра в музей і замінувати чотири колони, котрі тримають дах. Якщо вдасться їх виманити, коли дах взірветься — в них більше не буже схованки. Сонячним днем варги матимуть доступ до підземних поверхів. Не важко уявити, що чекатиме упирів внизу.