Стрімер

Розділ 145.

Я стояв над мертвим тілом кілька хвилин. Пульсу вже не було. Блакитні очі холодним поглядом свердлили стелю. Ходяче жахіття людей та чудовиськ, старший інквізитор Ігнацій помер від отриманих ран. Ніякої геройської смерті в бою – він просто не пережив цю ніч. Не обісрався перед смертю – й то добре.

- Що ж ви хотіли сказати? — запитав його.

Але що мрець мені відповість? І спосіб смерті він вже вибрав. Якесь дивне двояке відчуття. З одного боку я збирався сам його прикінчити. З іншого — він так і не розповів, до яких висновків дійшов. Одну руку Ігнацій опустив донизу. Я не став її поправляти. Нехай буде так...

***

На світанку навколо Ігнація зібралась вся ватага. Ніхто не говорив ні слова. Коротко переповів їм весь зміст розмови. Гера злісно зиркала на мене, коли згадував Аніку, але не говорила нічого. Краєм ока бачив, як Валерій міцно стискав її руку. Вавилон між тим обережно викладав усе з його рюкзака.

- Цей гівнюк міг і гранату там заховати, — пояснив мені. — Або інший менш, але теж неприємний сюрприз.
- А зміст йому це робити? — поцікавився Ігор.
- Уяви, що в тебе є певні речі, котрі не повинні дістатись нікому. А тебе вже немає і зробити з цим ти нічого не можеш. Запихає ворог руку і ба-бах, немає ні руки, ні даних. Тому, не відволікай!

Про всяк, ми відійшли. Ігнацій пустив би нас в розхід, якби міг. Згідно з протоколом. Іноді мені здавалось, що так легше. Ніякого співчуття, жодної емпатії. Будь-яку відповідальність можна з себе зняти, розвівши руки — то такий наказ. Та, чи правильно це?

Я всміхнувся сам до себе: занадто інфантильно міряти все: правильно, неправильно. Було б набагато простіше, якби добро та зло були відомими. І щоб ще розміщувались по різні боки.

Проте так не буває. Точніше, буває лише в дітей. Благі наміри породжують смерть та страждання. Ненависть та знищення потім обертаються комусь на щастя. Світ складний та багатогранний. Тільки кольори у ньому лише з протиріч. Ось і зараз, лежить мертвий інквізитор. Садист, деспот та інтриган без краплі милосердя та жалю. Зло, скажете? Але він захищав мешканців Еліосу. Захищав людей, навіть ціною власного життя. І кількох інших життів. Так зло він чи ні?

Що важливіше: чийсь добробут, чи не втратити себе?

Вавилон обережно дістав маленьку чорну кулю. Гладенька оніксова поверхня з цифровою клавіатурою, як в банкоматах, на десять чисел від одиниці та до нуля, з зірочкою та решіткою по боках. Над клавіатурою було заглиблення з маленьким блакитним світлодіодом. Валерій з Герою переглянулись. Я теж не до кінця розумів, що це. Глянув на Ігоря, але він теж знизав плечами.