Стрімер

Розділ 175.

Аніці тоді дзвонити не став. Не при Валерію. Але пообіцяв собі написати їй ввечері. Тільки от що я їй напишу? Аніко, вибач. Хочу бути з тобою до кінця моїх днів?

На сірій зоні кінець моїх днів буде швидшим. І її. Якщо Себастьян дізнається про неї, він може вдатись до шантажу. Або помсти. Не буду я їй писати!

Змирись, мисливцю, — подумки сказав собі. Так буде на краще. Вибір зроблений.

- Мені буде потрібна твоя присутність, — сказав Валерій.

Я виринув з роздумів.

- Я слухаю.
- Через кілька днів я розповідатиму про смерть Аліни...
- Ти ж це робив...
- Не перебивай! Так ось, мене запросили дати інтерв'ю до Бринника. Ходімо зі мною.
- Гаразд, але навіщо тобі там я?
- Я можу зірватись, — Валерій глянув на мене. — Можу здатись занадто емоційним. Або навпаки — недостатньо. Ти доповниш та розповіси свою версію. Це наш шанс добити Арсена.

Ніби ще було кого добивати. Арсен з колишнього героя перетворився ледь не на зрадника. Від нього йшли люди, йому перекрили фінансування.

Чудовиська забрали третину території варгів. Арсен міг протистояти численній навалі чудовиськ. Але виявився безсилим проти суспільного осуду.

Знищена репутація іноді гірше вогнепальної рани. Валерій не заспокоювався. Він хотів стерти Арсена на порох. Хотів знищити будь-що хороше про нього.

***

Я крадькома озирнувся назад. Повненька панянка втратила до мене будь-який інтерес, зосередившись на власному телефоні.

- Розмова? — перепитав Арсена. — Ось як ви заговорили...
- Так, Оресте, — відповів Грім. — І сприйми це серйозно.

Стримався від глузливих жартів. З Себастьяна наглузувався вже...

- Чого вам від мене треба?
- Мовчання. Буквально.
- Он як?
- Так, тобі з твоїм недоумкуватим другом варто позакривати свої роти...
- Всього доброго, — скинув слухавку.

Тримав телефон перед собою. Зараз передзвонить.

Передзвонив.

- Я, мабуть погарячкував, — голос Арсена аж бринів від люті. — Старію. Треба бути спокійнішим. Нерви вже не ті. Давай з початку. Мені потрібно, щоб ти та Валерій трохи стримались.
- З чого раптом?
- Тому що ви шкодите інтересам людей!
- На другій сірій?
- А це має значення?

Мовчу. Він витягує мене на слизьку доріжку.

- Ми втратили третину території завдяки Валерію. Третина території знову небезпечна для людей.
- Ніби колись вона була безпечна, — я таки не втримався. — Тричі мене намагались вбити саме на території варгів.
- Тебе підозрювали в зраді людства, Оресте. Чого ти дивуєшся?
- Коли я зраджував людство? — перепитав. — Жодного жителя зелених зон я не зрадив. Я врятував нас усіх. Від шабашівців, сирін, кощія. Я вбив фалмера і потоплеників біля першої сірої. Двох химер на третій. Не сам, визнаю, але факт залишається фактом. Під землею на одну банші менше. Все що я зробив — не дозволив убити суккуба на інвалідному візку. Так кого я зрадив? Фанатиків, котрі плювали на людські закони?

- Війна складна штука, — Гнів говорив повільно, стримуючи свою злість. — Для останніх захисників людей ти зрадник. Але ти можеш це виправити. Нехай Валерій перестане. Його голосом монстри окуповують все більше сірих зон...

- Останні захисники людства стоять на мурах Еліоса, — перебив. — А ви просто фанатики й вбивці. Ви, Арсене, вбивця.
- На моїх руках кров чудовиськ.
- Як і на моїх! Але крім чудовиськ ви винні в смертях молодих варгів. Вони могли стати мисливцями й отримати гідну підготовку. У вас вони отримали лише смерть. Ви холоднокровно вбили Геру. Це не був самозахист, це була страта. Про вас говорили, що ви військовий злочинець. Тепер я бачу більше. Ви просто безумець та садист! Я не буду вам допомагати. Слова Валерія знищать вас, бо ви непотрібні.
- Ми втратимо другу сіру.
- Ви втратите другу сіру. І навіть більше!

Я вибив. Телефон поклав у кишеню. Більше Арсен не дзвонив.