Стрімер

Розділ 97.

Те, що болотяників було більше, ніж зазвичай, я зрозумів лише зайшовши в ліс. Обережно переступав покручені від вологої землі коріння дерев. Кора на деревах почорніла. Листя майже не було, лише голі гілки. Земля була вогка. Йти потрібно було обережно, щоб не потрапити в трясовину. Земля місцями провалилась і я, по необережності міг провалитись в каналізацію. А скільки болотяників там...

Хтось називав їх болотяниками, бо ті мешкали біля трясовин, хтось потоплениками. Мисливці ділили їх за кольором шкіри, мовляв: зелені в трясовинах, сині біля протічних вод. Хоч анатомічно різниці не було, а шкіра їхня змінювала колір залежно від потрапляння на неї сонячних променів. Більше жодної різниці не було. Взагалі, про цих створінь було відомо досить багато. Розлом спричинив дивні зміни в матерії. Істоти, котрі померли у воді з великою імовірністю могли переродитись. Це не мерці, але мозок в них зберіг лише інстинктивні функції. Якщо простіше: вони хотіли жерти.

Помирали вони просто. Втрата крові, вибиті мізки, травмовані внутрішні органи. Є де розгулятись. Проте недооцінювати їх будо не варто. Швидкі, сильні. Міцні зуби та кігті. Голими руками один з них відірвати від мене великий шматок плоті. На них я завжди брав багато набоїв. Проте сьогодні я розраховував зустріти лише кількох. Або й одного.

Не прогадав. Двоє схилились під одним з дерев. Вони щось (або когось) жерли. Чорний дрон гарно мене вивів. Картинка вийде чудова. Я підкрався до них непоміченим. Першого зарубав мечем, ударивши згори. Інший відволікся лише для того, щоб я забив лезо йому в ключицю. Протягнув меч, роздрібнюючи йому грудну клітину. Чорні білки очей дивились на мене, але вже не бачили. Два удари — два трупи.

Оглянув місце. Галявина досить широка. Але йти далі було небезпечно. Попереду починались болота. Очерет хитало від вітру. Проте глядачі вимагали контенту. Треба було ще кілька трупів.

З найближчого дерева я виламав гілку. Треба якось прокреслити маршрут. Земля під ногами чавкала. Я йшов обережно, намацуючи перед собою тверду поверхню. Провалитись в болото, ще й в оточені болотяників — затія так собі. Такого розвитку подій хотілось би уникнути.

Я віддалився всього на кілька метрів, коли почув каркання ворон. Птахи масово злітали з дерев. Очерет навкруги зашелестів.

- Валерій, що там таке?
- Нічого не бачу. Може вітер?
- Вітер не зганяє птахів з дерев. Пошли дрона глянути.
- Добре. Залишайся на місці.
- Ніби в мене є вибір...