Стрімер

Розділ 44.

Будинок, де ми знаходились, перейменували на аббатство. В Пророка були апостоли, першоапостоли та послідовники. Я стримав жарти, що колись так називали крилатих чудовиськ. Кінець в них був один — мисливці не церемонились і відправили тих в землю: до страшного суду, як жартував батько. Один з апостолів (теж в балахоні з каптуром) привів мене до просторої кімнати на першому поверсі.
- Це гостьова, — ще ламаним голосом пояснив він.
В кімнаті було світло від кількох багатих барроківських люстр. Посередині килим та кілька стільців навколо маленького столика.
- Сідай. Чекатимеш тут.
Я знизав плечами. Все одно без Валерія я не піду.
- А ви, панове, миєтесь теж в балахонах?
Мене завтра роздере вовкулака, гірше точно не буде.
В кімнату зайшло кілька послідовників. Я повторив жарт. Один з них рушив на мене, але апостол підняв руку і той зупинився.
- Хороший песик! — передразнив його. — Місце! Сидіти!
Схопив зі столику перше, о потрапило під руку і запустив в інший кінець кімнати.
- Апорт!
Ніхто не зробив і кроку.
- Тобі зайнятись нічим? — спитав апостол.
- Ну, потрібно себе якось веселити, — розвів руки в сторони. — З вами не так цікаво, як може здатись на перший погляд.
Мабуть під каптурами вони були серйозні. Не думаю, що хтось з них оцінив жарти. Один з них прокашлявся і широким театральним жестом почав:
- Спочатку такі, як ти сміються. А потім дякуватимете за захист від диявольських створінь. Ми щит від зла...
- А ви хоч одного дияаольского створіння на власні очі бачили?! Хоч одного вживу?! Щось я сумніваюсь! Сидіти на зеленій зоні і розповідати про щит, подумати тільки?! Дивно чому у вас ще немає армії диванних воїнів. Що?! — гаркнув балахону, котрий смикнувся в мій бік. — Що ти робитимеш, якщо в мене з'являться пазурі та ікла?! Зомлієш, чи обісрешся?! Чи і те, і те?!
- Ми не вороги, Оресте, — апостол сів навпроти мене. — Пророк дасть нам сили, коли буде потрібно. Він не звичайна людина...
- Ну звісно. А воскресити вас він зможе? Чи хоча б зібрати до купи те, що залишиться від ваших тіл на сірій зоні. Хрестоносці ви бісові! Воїни, трясця його матері, добра! Від вас хіба ваші балахони і залишаться.
- Ти переживаєш за нас? Чому?
Апостол був гарно тренований. Його голос не смикнувся, він не змінив положення тіла. Видно дійсно вірив.
- Мені наплювати на всю вашу секту.  На всю. Мені не подобається, що ви наївно думаєте, що зможете знищити монстрів краще мене. Або краще інших мисливців.
- Так ніхто так і не казав.
Але ведете себе так, ніби зможете. Проте казати я цього не став. Я не розумів причину свого гніву. Але розумів, що дарма тратив його. Що мені до них? Нехай гинуть, раз мізків немає. Нехай йдуть наче вівці на бійню. Ми з Марком використаємо це потім, як причину для набору кількості підписників.
Валерій нарешті спустився. Він мовчки кивнув і я підхопився, відвісивши балахонам реверанс. В кількох з них стиснулись кулаки. Всю дорогу вниз він був мовчазним. Я не чіпав його, аж поки будинок балахонів не зник з поля зору.
- Нас не відвезуть назад? — врешті спитав його.
- Вони нам довіряють тепер.
- Яка честь.
- Оресте, я лише зараз починаю розуміти, що ми влізли в щось, що краще було б обійти десятими дорогами. Варги, Цепеш, тепер Пророк...
- Про що ви говорили?
- Він вважає, що я та рука, котра направляє тебе. Думає, завдяки мені ти й винищуєш яг та упирів. Говорить, що мені потрібне інше знаряддя. Каже твій час вже підійшов до кінця.
- Ось так от мене списувати?
- Якщо тобі стане легше, Цепеш вважає мене баластом.
Я коротко реготнув: таки легше. Валерій не відреагував ніяк. Він дивився в землю всю дорогу до З1. Я не став питати, про що він думав. Занадто багато на один вечір.
Ми вийшли з останнього провулку З2, перейшли дорогу і ось ми знову на З1. Дім милий дім.
Проте ми не змогли пройти в кількох кроків по вулицях домівки, як з'явився Марк Рейдж. Мить і камери дилятьться на нас обох.
- Ось, дорогі підписники, ось він — герой! Орест Лютий, представлятиме завтра всіх людей проти жахливого ворога — пееееревертня. Завтра двобій не на життя, а на смерть...
Ми з Валерієм переглянулись. Кілька операторів обходило нас по боках, хоча знімали швидше Рейджа, а не нас. Десь з даху на нас світило яскраве світло. Видно Рейдж підготувався. Телешоу з нами в головних ролях...
- Як настрій, Оресте?
Валерій заперечно похитав головою, перекриваючи кисень всім спробам послати Марка до біса. Треба грати до кінця.
- Чудесний. А як в підписників? Напишіть в коментарях, як у вас настрій.
- Готовий до бою? — може Марко не оцінив мою сробу перехопити популярність, але вигляду він не подав.
- Так. Останні приготування і все.
- Чудово. Хвилюєшся?
- Ні, а повинен?
Цього Марк не чекав. Його пересмикнуло, але він швидко взяв себе в руки.
- Що ж, тобі потрібно виспатись і підготуватись. Суперник Ореста, — звернувся вже до підписників. — Величезний перевертень. Завтра буде жарко. Обмежені права на трансляцію...
Валерій вдавано голосно кашлянув. Рейдж знову розгубився. Камери повернулись до Валерія. Він поправив окуляри і заговорив.
- На каналі Стрімер буде пряма трансляція двобою. В нас ексклюзивні права.
- СТОП! — заволав Рейдж. Двоє операторів відклали виключили камери. Вся команда Марка затамувала подих. Сам він налився багряною фарбою.
- Книжнику, ти задумав без дозволу рекламуватись на моєму каналі? Тобі слова ніхто не давав...
- Ти мене ще повчи, — фиркнув Валерій.
- Що ти сказав!? — Рейдж ступив до нього крок, але я став між ними.
Ми зустрілись поглядами. Я хотів, щоб він утнув якусь дурницю, хотів отримати привід розбити його мармизу.
- Тобі завтра знадобляться сили, Оресте, — прошепотів Рейдж. — Жаль, що майже ніхто не побачить цього.
Він ще раз недобре глянув на Валерія. Книжник лише спокійно поправив окуляри середнім пальцем.
- Ми йдемо геть! — сказав всім присутнім. — Відео треба буде змонтувати, щоб в кадрі не було цього дурника.
- Що ж це за відео тоді без тебе? — цього разу вже я не стримався. Валерій позаду зареготав. Рейдж пропустив це повз вуха.
Кілька охоронців з Срібло і сталь глузливо глянули на нас, але раз команди не було, значить вони пішли слідом за Марком. Валерій дістав цигарки. Простягнув мені, але я відмовився. Легені потрібно берегти. Ще не вистачало, щоб дихання підвело.
- І як цей дурник такий популярний? — Валерій плюнув на землю.
- Люди люблять лайно, — знизав плечами.
- Він сам того не підозрюючи зробив нам рекламу. Знову. — з задоволенням затягнувся Валерій. — Цей йолоп нічому не вчиться.
- Він змонтує відео так, щоб нашого каналу там не було, — я знову відчув себе тупим. Чому такі деталі проходять повз мене?
- Ти забув людський фактор. Хтось з його кодла знімав це на телефон. Ще хтось зайде на наш канал. Половина цих дурників розповість своїм знайомим, а ті своїм знайомим. До завтрашнього вечора це знатиме весь Еліос. За кілька днів це знатимуть інші міста. Головне не прогавити момент.
- І це все через Марка Рейджа?
- Все через його тупість. Слава затуманює мізки, Оресте.
- Ну, мені це не грозить.
- Мізків у тебе таки мало, — видав Валерій.
Я зареготав.
Ми поволі йшли провулками З1. Валерій викурив ще дві цигарки, доки ми дійшли. Я про всяк провів його до будинку. Потиснув руку.
- Оресте, ти ж завтра виграєш? Не те, щоб я хвилювався...
Замість відповіді я просто легко гупнув його кулаком в плече. Поволі пішов геть.
- До завтра, Валерію. Камеру заряди!
- Скажи, що ти виграєш!
Я махнув рукою в знак прощання. Я сам не знав.