Стрімер

Розділ 21.

Знаєте, таке буває, що в різні дні виглядаєш ти по різному. Буває ти на висоті, буває — виглядаєш, як безпритульний. І в ці дні ти зустрічаєш когось, кого хотів би зустріти при параді.
Ліка з Марком мило гуляли, тримаючись за ручки. Вони тримали перед собою селфі-палку і звертались до своїх підписників. З лиць не злізали посмішки, в обох поставлена дикція та голос. Шаблон відомих блогерів. Валерій попереджав, що і мене це чекає.
Я спробував заховатись в провулках, але вони мене помітили.
- Боже, Оресте, що з тобою сталось? — Ліка підбігла до мене, але згидилась торкнутись. Навіть вираз обличчя з співчутливого став гидливим. Прекрасно, Оресте, — сказав подумки. — В тебе всі шанси.
- Хто тебе так? — Марк навіть не робив спроб показати занепокоєння. Проста цікавість, котра спокійно залишається без відповіді.
- Зі мною все добре.
В мене перед очима розстріляли людину, мене ледь не пристрелили мисливці і допитував інквізитор. Навіть якби я хотів сказати правду, я б не зміг підібрати слів.
- Та яке добре! — випалила Ліка. — Де ти був? На сірій зоні?
- Шукав Міфрил, — згадав слова мисливців і сам від них розреготався.
В нас часто розповідають про групу мисливців, котра не прийняла мирні домовленості та відмовилась покидати червону зону, залишившись там та продовжуючи війну. Казали, вони все ще існують, змінені аномаліями червоних зон та все ще ведуть свою війну. Але уряд монстрів не визнавав їхню присутність і це ніяк не відображалось на мирних домовленостях. Але історія жила між людей, надихаючи молодь виходити в світ монстрів без страху. Ніхто не знає, що там — казали прихильники міфу.
Ліка з Марком глянули на мене, як на божевільного. Марк направив камеру на мене, але передумав. Якщо він переживав, що я можу обігнати його по рейтингах, то тепер він був спокійним. Вони попрощались і поспіхом забрались геть, інколи озираючись на мене.
На щастя мами дома не було. Батько мовчки глянув на мене і запалив цигарку. Я просто скинув одяг в пральну машинку і в спідньому пішов на кухню. Сів за стіл. Батько просто простягнув мені цигарки та сірники.
- Зустрівся з інквізитором? — Батько прикурив мені цігарку.
- Звідки ти знаєш?
- В тебе слід від руки на голові. Не три, не пройде. Зійде завтра. Добре, що мама не бачила, а то викликала б лікарів. Ти ще якось легко відбувся, деяких в дурку забирали після такого.
- Тому що я спадковий мисливець?
Батько аж закашлявся димом від реготу. Дим клубами вилітав з його легень.
- Оресте, твоя спадковість тут ні при чому. Єдина відмінність наша від не спадкових мисливців — імунітет до впливу та аномалій. Думаєш ти добре стріляєш через це? Будь-який стрілок тебе переплюне. І хороший боєць навішає тобі не особливо напружуючись.
- А як ж інстинкти...
- Які ти тренував з дитинства. Правильно і цілеспрямовано. Оресте ми не надлюди. Ми швидші і сильніші, тому що в нас є багаж знань попереднього покоління, який ми розвиваємо з дитинства. А вцілів ти бо інквізитор швидко тебе зламав і пожалів. Натисни він сильніше, в тебе залишився б рубець від його руки на все життя і ти від'їхав би в м'які стіни.
- Мені йому дякувати? — я не зміг стримати обурення.
- Він робив свою роботу. Я б, звісно, послухав би історію, як ти довів до того, що тебе прийняли за шпигуна і зрадника, але це не горить. Ти живий, при розумі та при всіх кінцівках, тож вистачить і цього. Матері лише не показуйся таким.
Я допалив. Встав з-за столу і побрів в душ. Треба змити з себе бруд попіл і блювотиння. Мама не має бачити мене таким. Вона має і далі жити в своєму світі, де чудовиська уявні і далекі, а батько не скалічений війною. Правда не для всіх.
Проспав я з вечора до ранку. Сонце ледь пробивалось крізь зачинені штори. Я пролежав дивлячись в потемнілу стелю і торкаючись голови. Мені перед зустріччю з ягою не було так страшно, як можливість пережити ще одну зустріч з інквізитором. Одна справа читати про це в книжках в універі, інша — пережити це вживу. Треба буде забігти до Павловича в архів, зробити кілька ремарок в книжці. Варто б учням знати всю правду...
Я не одразу зрозумів, що телефон розривається. На дисплеї висвітився номер Валерія.
- Ти це бачив?
- І тобі доброго ранку. Ти чого так рано на ногах?
- Та я лише спати йду. Подивись відео, що я тобі скинув. А, ще повідомлення від Василя Грома. Він сказав, що чекатиме тебе в обід у себе...
Трясця, я й забув прийти до нього з цим всім.
- Відео, чувак, В.І.Д.Е.О! Тобі буде цікаво.
Я кинув слухавку і запустив ноутбук. Старенький, але ще робочий. Про всяк увімкнув навушники, бо в кухні була мамина музика. Перше відео було від Марка Рейджа. Знову до сотні тисяч переглядів.
Сьогодні поговоримо про невдах в винищувані монстрів, — Рейдж навмисне зобразив зле лице, хоча йому важко було втримати зверхність. Я займаюсь цим роками. Я не народився мисливцем, але я зміг ним стати завдяки наполегливості та вірі у власні сили...
І завдяки компанії срібло і сталь. Хто ще виконуватиме за тебе твою брудну роботу?
... Це не легкий та не оплачуваний хліб, недооцінений людьми.
Що ТИ знаєш про це?! — скривився я.
... Тож я тут, спілкуюсь з вами і показує, що не варто забувати ту небезпеку, що залишилась за стіною. Я вдячний вам за кожний перегляд, за кожну вподобайку, за кожний коментар. Дякую вам, любі підписники, за віру та мотивацію. Дякую ненависникам, бо це теж мотивує рухатись вперед. Я розпочинав з нуля...
- Ти зробив помилку в слові "Зе-3", багатий брехун, — Це вже пролунало в голос.
... Але мене засмучує кількість людей, що намагаються зробити те саме без належної підготовки. Чудовиська небезпечні. На сірих зонах просто пекло. Там війна, як вона є...
На ринку С1 та в закладах, як в Луки, з тобою не погодяться.
... Ось цей кадр я встиг зняти...
Далі йшло моє фото. Весь в сажі на колінах. Позаду два мисливці. Інквізитор в кадр не потрапив. Я згадав, що Марк хотів мене зняти на відео, проте передумав. Але коли тоді він встигнув?!
... Це не професіонал і дилетант, котрий чудом залишився живим. А скільком не щастить ось так вціліти?!
- Ах ти ж вилупок?! — прошепотів прямо в монітор.
... Я звертаюсь до цього невдахи, — Рейдж глянув прямов камеру великим планом. — Займись чимось іншим. Залиш це професіоналам...
Я вимкнув відео. Покидьок просто очернив мене. Він втопив у зародку мій канал. Знизу під відео ще й додав посилання на мій канал і мою соц мережу.
- Ти це бачив?
- Я тобі це скинув, забув? — Валерій таки не ліг ще спати.
- Він мене очернив. Знищив все, що ми робили.
- Він очернив НАС. Наш канал, значить наша репутація постраждала. Але він ідіот.
- Він гівнюк.
- Він зробив нам хорошу рекламу.
- Ні, це жах! — Я був у розпачі.
- Ні, він сам того не хотячи підняв нам рейтинги. Після його звернення наші відео з потопцями та ягою глянуло більше десяти тисяч чоловік. Вподобайки, невподобайки, коментарі. Наш блог поповнюється підписниками.
- Та ну? — Я відмовлявся в це вірити. Як це взагалі працює?
- Ми б так і сиділи на тисячі переглядів, якби не він. Недоумок сам поступиться нам першим місцем, якщо в нас вийде відео про упирів.
На мить мене охопило піднесення. Навіть злість і втома пройшла.
- О, він поступиться. Наступне відео взірве інтернет.
- Друге відео бачив?
- Зараз гляну.
- Глянь. Але я лягаю спати, тож свої емоції тримай при собі.