Стрімер

Розділ 15.

Ліку я зустрів по дорозі на другу зелену зону. Русоволоса струнка красуня виходила з ресторану на початку зеленої зони 2. Ресторан мав два поверхи біля 50 квадратних метрів зал. Він для туристів, котрі іноді навідувались в першу зелену зону, або відвідати С1. Тож атмосфера там була пафосно автентична. Мене завжди дивувало таке бажання начебто побути частиною чогось, не беручи в цьому насправді участі. Але може їм так легше.
Вона не дивилась по сторонах. Її не обходили жадібні погляди чоловіків. Її великі голубі очі дивились в телефон. Тоненькою рукою вона прибрала довге волосся і воно рівно спало на плечі чорної шкіряної куртки, котра вдало підкреслювала осинну талію. Сині джинси обтягували стрункі ноги. Мені заперло дихання. Те, що я довго приборкував всередині себе тепер просилось назовні. Обійди її, — говорив мені мозок.
Не обійшов.
- Оресте, привіт! — вона обійняла мене за плечі.
Її щира посмішка постійно щось перевертала в мені.
- Що в тебе нового?
Ми знайомі з дитинства, ось зі мною вона і вітається. Ми дружили весь час, доки вона не переїхала в другу зелену зону кілька місяців назад.
- Та все по старому. Ось недавно...
Договорити я не встиг. З ресторану: Доблесть, вийшов Марк Рейдж. Він повільно підійшов до Ліки, обійняв її за талію і ніжно поцілував у шию. Від її задоволеної посмішки мене аж пересмикнуло.
- Привіт, Оресте, — Рейдж простягнув мені руку. — Скільки років не бачились.
- Давно. Ще зі школи.
Хоча він знає, що я дивлюсь його відео. Я один з його підписників.
- Бачив твоє відео з ягою, — Марк осяяв мене сліпучою посмішкою. — Дуже професійно. Кицю, — звернувся до Ліки. — Ти знала? Орест тепер теж мисливець блогер.
- Точно, — Ліка стиснула губки і закотила очі вгору, намагаючись щось згадати. — Ти ж ішов вчитись на мисливця.
Вона сказала це так, ніби лише з одним дипломом я б мав голіруч розкидати всіх меканців червоної зони.
- Вирішив спробувати свої сили.
- В тебе вийшло, — Марк поплескав мене по плечі. — Треба буде якось зняти спільне відео, де ми знищуєио чудовиськ.
Я буркнув щось під ніс, дивлячись на Ліку. Марк перевірив телефон і продовжив:
- Набереш підписників, клич!
Швидше ягу на побачення ніж тебе! Проте сказати це вголос я не встиг. Нізвідки з'явились натовпи неповнолітніх фанатів і нас з Лікою відтіснили геть від кумира тисяч людей. Марк забув про нас, радісно роблячи селфі з підписниками, щиро дякуючи та обмінюючись компліментами. Він вміло працював з натовпом. Я так не вмію. Валерій завжди наполягав на спілкуванні з глядачами, але яким чином я це зроблю без поставленого голосу?
- Ти на роботу? — Поцікавилась Ліка.
- Не зовсім.
Не казати ж їй, що недавно я потрапив під скорочення. Я й до того небагато заробляв, тож радо вирішив приєднатись до задумки Валерія.
- Марк буде довго, це на годину часу точно, — сказала Ліка.
Я знизав плечами. Може варто було б щось сказати, але я вже казав, що не вмію спілкуватись з дівчатами.
- Я теж веду блог. Про моду, — хвалилась Ліка. — Вже двадцять тисяч підписників.
Я знаю, але промовчав. Вона подумає, що я слідкую за нею. Важко буде це пояснити.
- Тобі, до речі, не завадив би стиліст. Це я так, між іншим. Марк на відео завжди стильний, знятий з правильного ракурсу, загримований.
- Пропонуєш мені бути схожим на нього? Стати його копією?! — Я аж закипів від злості.
- Ні, просто це впливає на кількість його фанів. Він презентабельний, красивий, вміє себе подати...
- Мені сюди.
Я показав рукою в перший кращий поворот. Ліка знову всміхнулась, обійняла мене і мовчки пішла по справах, помахавши мені рукою наостанок. Мені було з нею по дорозі, але вислоховувати це, ще й від неї, я не став. Мало того, що дівчина котру я люблю, з моїм суперником, так ще й запропонувала мені бути схожим на нього. Схожим?! Я стану кращим за нього!