Стрімер

Частина 5. Розділ 48.

Іноді в мисливців бувають вовчі сни. Ти біжиш по полю, або в лісі, розуміючи, що тіло не твоє. Іноді ти летиш птахом по небу, на зустріч сонцю. Мій батько не вірить, але кажуть, що гени мисливця — це гени хижака...
Я відкрив очі, коли бік пронизало розпеченим вогнем. Немов тонка цівка магми пронизала наскрізь шкіру. Ще раз, але трішки вище. Спробував сіпнутись, але чиїсь руки міцно тримали мене.
- Диви, Ернесте, він приходить до тями, — прогарчав чийсь голос прямо над вухом. — Не зарано?
- Валерію, Гекторе, мені ще трішки залишилось, потримайте його! Майже зашив!
Я відчув їхню вагу на собі. Тримали міцно, як би я не вив від болі.
Голка з ниткою прошивали тіло знову і знову. Врешті все скінчилось. Нога, плече, груди та правий бік боліли та пульсували. Місцями я не міг вдихнути без болю.
Я біг по туманному лісі. Нічого не видно крім сірого покривала туману, та темних стовбурів дерев. Я нісся вовком між ними. Біг швидко, відчуваючи ритм власного серця. Здається, той Я знав куди прямувати. Але я не знав, тож наступні кілька хвилин я марно намагався зупинитись. Але вовк біг все далі...
- Все, я закінчив. Жити буде.
Вовк неохоче зупинився. Цього разу я дивився на нього, а він на мене. Від бездонних чорних очей мені стало не по собі...
Прокинувся вже зранку. Ліжко було не зручне, а ковдра неприємно пахнула, проте я все ще живий. В домі було темно, лише сонце через вікно слугувало освітленням. Підняв голову. У вікно (на диво ціле) заглядало кілька дітей. Деякі людські, деякі з лицем вовка, чи сірою шкірою. Валерій спав на кріслі поряд.
Підняв ковдру. Бік жахливо зашитий але я більше не стікав кров'ю. Гомілка просто перемотана. Забагато рубців за ці кілька днів.
- Хвала Всевишньому, ти прокинувся. — звідкись почув голос Нагу. — Дістав тебе таки мій родич з того світу...
Сірий джин носився по кімнаті, то проходячи крізь стіни, то зникаючи в них, щоб я його не бачив.
- Де я?
- Лос Камарадос, Оресте. — подав голос сонний Валерій. — Далі тебе б не донесли.
- Скільки я проспав?
Валерій глянув на годинник. Телефони в цій якості він не визнавав.
- Десять годин з моменту поєдинку. Ти прокидався і відключався, не в силах терпіти біль. Зашивали тебе без знеболюючих.
- В нас їх зараз немає, але я планую дістати їх у великих кількостях.
- Нагу, я навіть питати не буду, де ти збираєшся їх діставати. Чому ви мені допомогли?
- Лос Камарадос вирішили повернути борг за упирів, — в кімнату зайшов Гектор.
Нагу з Валерієм невдоволено глянули на нього.
- А наші прохання допомогти стікаючому від крові Оресту, це що було?
- Не впізнав, — знизав плечами перевертень. — Зір вже не той.
Я спробував встати. Бік віддав болем. Гектор пересвідчився, що все добре вийшов на вулицю. Валерій хотів допомогти, але я відштовхнув його рукою, гаркнувши: сам!
- Я дзвонив твоїм, — сказав Валерій. — Сказав, що ти живий. Пояснив дядьку Віктору ситуацію.
- Ситуацію?
- Лекс зачепив тебе кігтями. І то досить серйозно. Настільки, що сканувальний дрон не визнав тебе людиною.
- Що?! — Це стало для мене несподіванкою.
Кожна людина проходить сканування перед воротами між сірою та зеленими зонами. Якщо в кінці висвітлиться менше 85% дрон ваажатиме тебе не людиною, або інфікованим. В обох випадках смерть. Стріляють мисливці влучно.
- Ми потягнули тебе до воріт, але але дрон показав 70%. Якби не ажіотаж навколо поєдинку, по нам би одразу ж відкрили вогонь. Лос Камарадос єдине місце, куди ми змогли тебе донести.
- Ми? Ти і Нагу?
- Я і Цепеш.
Знову несподіванка. Видно вампір мав таки великий зуб на Марка Рейджа, раз ризикнув податись на їхню територію. Я оглянув кімнату, крім мене, Валерія і Нагу нікого не було.
- Він пішов перед світанком, — пояснив джин. — Я дістався, як тільки вдалось дістати ліки. Ернест після переконувань згодився виділити тобі кімнату на деякий час. Поки ти не одужаєш.
- Я не збираюсь тут затримуватись.
Я поволі пішов до виходу, але Валерій загородив мені шлях.
- Здається, Оресте, ти ще не прийшов до тями.
- Прекрасно себе почуваю, — збрехав йому.
- Але ось елементарних речей не розумієш. Лука об'явив тебе мертвим. Він видав довгу промову, мовляв: мир необхідний, щоб не було безглуздих смертей. Шабаш і плутонці хотіли дістатись до твоєї крові, бо хтось пустив чутки, що ти особливий, раз справився з вовкулакою. Добре, що Цепеш втрутився. Зелена зона для тебе закрита, доки не пройде інтоксикація. Варто говорити, що скажуть варги, коли дізнаються, чому ти не зміг пройти ворота? Оресте, ми в дупі.
- А відео?
- Двадцять п'ять тисяч переглядів. Рейдж вже виклав свій розбір на поєдинок. Говорить, що ти застосував невідомі заборонені препарати.
- Брехня!
- Від нас відписалась тисяча людей. І далі відписуються.
Мене злегка повело. Підлога раптом видалась мені морем і я почав тонути. Цікаво, скільки часу батько зможе брехати мамі, що зі мною все гаразд? Всі мої сусіди, вся З1 повірять Рейджу. З героя я перетворився на вигнанця.
Валерій побачив, що мене повело і допоміг мені сісти назад на ліжко. Лука відправить по мене кількох своїх, щоб я не псував йому промову. Живим я йому не вигідний. Варги і шабаш навіть говорити зі мною не будуть. Для одних я вже не людина, для інших я просто мішок крові.
- Що це за інтоксикація така? Чим мене отруїли?
Нагу і Валерій знизали плечами. Мабуть Лекс змастив чимось кігті. Або його укус...
- Валерію, в тебе ще є інформація, котру надсилав Цепеш?
- Вдома хіба.
- Мені вона потрібна! Я хочу знати, чим саме мене отруїли! Ще потрібно, щоб ти спитав у Василя Грома, що показав дрон на сканері...
- Оресте, тобі потрібно відпочити...
- Вдома відпочину.
Я знову піднявся. Одягнув штани і куртку. Бронижилет виглядав так, ніби в нього попали танкові снаряди. Від нього вже немає толку. Закріпив револьвер за пояс, причепив на руку батьків меч.
- Ти куди зібрався? — в домівку знову зайшов Ернест.
- Прогуляюсь до вечора.
- Я не для того тебе зашивав, щоб ти потрапив на очі шпигунам шабашу.
- Тоді приведи сюди Мерею.
- Кого?
От власне. Я пройшов туди-сюди, перевіряючи, чи зможу взагалі йти. Зміг. Сили ще були. Значить варто поспішати.