Стрімер

Розділ 77.

Шоста ранку тепер стала нормою для нашого блогерства. Мерея чекала нас біля сховку яги. Вона кілька днів працювала над експансивними набоями для револьвера. Також мій дванадцятий калібр вона видозмінила, заливши в набоях смолу, котру я колись купував у Наґу.

Я знав, що склад на С2 пустує. Яга вигнала всіх мешканців. Валерій засів на даху, керуючи двома дронами.

- Вона там, — я чув його голос в навушнику. — Давай в темпі, нам ще на суд.
- І ти хотів зустрітись з Герою, — я закотив очі. — Підкаблучник...
- Я теж вас чую, Оресте! — відповіла, власне, Гера.
- Я знаю, — перезарядив дробовик і поправив ліхтар на ньому. — Натільна камера працює?
- Працює.
- Тоді я пішов.

Зустрівся поглядом з Мереєю. Суккуб кивнула.

Відчинив масивні ворота, викликавши скрип. Посвітив всередину.

Одні контейнери з вантажем ще з часів розлому. Нічого цінного не було. Все або вже витягли, або воно зогнило з часом.

- Заходжу всередину.

Я про всяк вимкнув ліхтар. Яга не любить світло. Світитиму, коли побачу її. Відео з Цепешом і тими трьома нещасними дали мені зрозуміти, що краще не давати ворогу знати своє місцезнаходження.

Йшов поволі. Палець ліг на спусковий курок. Смола в картечі сповільнить її. Шість пострілів. Не вкладу, доведеться розраховувати на експансивні кулі.

Якась частина мене раділа. Тут я був живим. Дихалось на повні груди. Чулось власне серцебиття. Тут не було всіх тих інтриг зелених зон. Не було потреби прикидатись і всміхатись, бо так треба. Тут я був справжнім.

Яга заплакала за одним з контейнерів. Я одразу ж пірнув до найближчого. Припав спиною до металевої стіни.

В приміщення залетів однин з дронів Валерія. Невідомий спонсор вирішив залишити його нам. Валерій не розповів, хто саме, а мене то не дуже й цікавило. Совість чистіша...

Чорна металева кулька просканувала приміщення.

- Вона зліва, — прошепотів Валерій. — Чекає тебе.

Я б закидав весь склад саморобними гранатами, але Валерій переконав мене не робити цього. Казав, вийде погана картинка. Треба так.

- Оресте, вона йде до тебе! — прокричав раптом він.

Але це я і так знав. Її кроки лунали все ближче. Я стояв за стіною в проході, якраз там де вона бігла.