Стрімер

Від Автора.

Станом на 07.07.21, коли я пишу подяку читачам, частину території моєї країни окупувала російська федерація, котра вбиває моїх громадян та фінансує терористів лднр (навмисно уникаю великих літер). Я розумію, що у тебе, дорогий читач, можуть виникати певні аналогії. І я не можу заборонити тобі їх проводити, бо тебе може боліти це, так само як і мене та мільйони свідомих громадян. Повір, це абсолютно нормально, якщо ти не поділяєш світогляд Ореста Лютого або вчинки інших героїв книги. Я теж не поділяю. У наших реаліях розмови про мир ні до чого доброго не приведуть. В Стрімері не просто так з вуст героїв лунає, що мир неможливий і непотрібний. На мою думку, мир з окупантами саме такий: неможливий і непотрібний.

Проте книга не писалась, як аналог російсько-української війни. Такої цілі не було. У Стрімері я мав на меті підняти питання, на котре в мене немає однозначної відповіді. А що далі? Що ми будемо робити з окупованими територіями через, скажімо, 20, 50, 100 років? Що робити з наступними поколіннями нащадків терористів та окупантів? Я не знаю, але думати про такий сумний сценарій потрібно вже зараз. І борони Господь, щоб до такого дійсно дійшло. Проте я зберігатиму оптимізм, сподіваючись, що антиутопія існуватиме лише як літературний жанр.

Історія Ореста це історія людини з хорошими намірами та не завжди хорошими вчинками. Іноді те, що добре не означає правильно. Це тонка межа, котру іноді неможливо помітити.

Ось і кінець книги, котрій я присвятив понад два роки життя. Першочерговий задум сюжету для комп'ютерної гри був відкинутий моїм кращим другом Артуром Суворовим. Але на невдачах виросла інша можливість. Тож, завдячуючи Артуру, Стрімер переріс в дещо більше. Дякую, друже, за ідею.

Дякую своєму хорошому другу Пилипіву Миколі за консультації по медичній галузі, бо герої часто отримували поранення. Завдяки Миколі поранення мають реалістичний вигляд.

Дякую Палюзі Наталії, люблячій дружині та своїй музі, за віру в мене та мотивацію не зупинятись.

Дякую всім своїм першим читачами, що були зі мною з самого початку. Дякую своїм теперішнім читачам, яких все більше й більше. Хороша тенденція. Дякую, що пройшли цей шлях зі мною.

Гадаю, варто дещо пояснити стосовно кінцівки, бо в тебе можуть бути запитання: як можна ось так завершити?! Як бачиш, дорогий читач, можна. Що було з Орестом і Анікою на третій сірій зоні, залишу на твою власну уяву.

Чи можливе продовження? Це, дорогий читач, залежить від тебе.

Присвячено моєму сину Олексію...

Сину, життя буває складним та повним непростих рішень. В моменти найбільших труднощів ми опиняємось наодинці самі з собою.

Я бажаю тобі сили, гідності та наснаги завжди чинити так, як ти вважаєш за потрібне, як би важко тобі не було. В тебе попереду довгий шлях, тож пройди його гідно.

P.s. Я буду поруч і прийду на допомогу. І завжди любитиму тебе.