Стрімер

Розділ 11.

Валерій зупинився перед С2. Я пройшов ще кілька кроків, доки не помітив це.
- Ніколи не був тут?
Він заперечно похитав головою. Довелось повернутись по нього.
- Одного дня ми станемо багаті і відомі. В нас вже будуть дрони, а ти сидітимеш зі свого житла в третій зеленій зоні та вестимеш їх звідти. Треба зробити всього лише кілька маленьких кроків.
- Краще б тобі сьогодні справитись.
С2 здалеку нагадувала мурашник. Ми пройшли кілька випалених смуг і перейшли між величезними складами. Ліхтарі були розтрощені, під стінами крізь розбитий асфальт проривалась трава. За складами починався один житловий район. Нетрі. Хати збудовані одна біля одної і часто одна на одній з підручних матеріалів. Був тут камінь, були й з дерева, шиферу чи бляхи. Хто що мав — з того й будувався. Хати знаходились внизу, до них з С1 вели сходи крізь серпантини розбитого асфальту. Колись тут жили багатії, як на третій зеленій. Сюди й вдарили в першу чергу. Конфлікт знищив усю екологію, перетворивши сквери та парки на піщані дюни. Потім збудували склади, щоб тримати воєнну техніку, так як С2 стало розмінною територією. А з часом влада пожаліла ресурсів на відбудову нестабільного сегменту. Чудовиська ж зайнялись експансією С3, тож мати під боком таких сусідів не хотів ніхто. І ось результат — злочинці, сепаратисти та анархісти з обох боків стікались сюди з усього Еліосу. Ми називали їхні домівки фавелами, оскільки аж за дуже тісно вони тулились одне до одного. І саме сюди лежала наша дорога. Вийшовши до краю сходів я підняв револьвер в руці.
- Що ти робиш? — запитав Валерій.
- Глянь на фавели, — кивнув у бік нетрів. — На дахах двоє з автоматами, і один з біноклем. Показую, що ми при зброї і в нас тут свої справи.
- А вони не пошлють за нами?
- Можуть. Проте, два рази подумають. Не покажи я зброю — не думали б зовсім. На щастя це Лос Камарадос. Їм немає діла до туристів. З плутонцями довелось би домовлятись, але це якби довелось спускатись в фавелли.
Валерій поправив окуляри, вдивляючись  у фавелли. Тепер замість трьох людей на дахах було п'ятеро. Вони мовчки дивились в наш бік, навіть не ховаючи автомати. Мене це не дуже бентежило. Головне, що тут немає території шабашу — ці б з нами не розмовляли взагалі. До ранку наші відірвані голови прикрашали б чийсь туалет.
Спускатись ми не стали. Нам потрібно знайти приблизне місцезнаходження яги. Як, цікаво вона пройшла фавелли? Звідки вона взялась? Вони не мають яскраво вираженої свідомості, їх місця перебування — червоні зони, оскільки вони небезпечні і для своїх не менше, ніж для людей. На краю між С2 та С1 майже нікого не було. Лишень на кількох складах були люди. Проте вечори тут були тихими. Одного разу нам довелось заховатись за стіни, пропускаючи кількох членів банди. Патрулі ніхто ніколи не виставляв. Значить вертаються з переговорів, або продавши (чи купивши) щось. Демоній наприклад. Нас би вони прийняли за членів однієї з банди і застрелили б від гріха подалі. Почекавши ще кілька хвили, коли їх кроки нарешті стихнули, ми пішли далі. Обігнувши половину фавел по колу, я таки знайшов її.
Ми зайняли вулицю між одним зі складів. Валерій зайняв місце на пожарних сходах, прикріпивши штатив на перила. Я ж заховав сумку за смітники, дістав дробовик, зачепив на пояс набої та меч. Бронежилет, наколінники, нарукавники та кілька шприців з адреналіном були при мені. Тоді став розливати смолу по асфальту. Нагу люб'язно продав мені два невеликі контейнери. Мисливський рецепт — гордо заявив тоді він. Смола, крім звичайного складу, містила в собі кілька хімікатів. Потрапивши на ягу, вона почне стягувати її зв'язки та сухожилля, не даючи їй бути занадто проворною (головне самому не облитися). Один вилитий на землю горщик зупинить її на кілька секунд. Інший... Ну, сподіваюсь я не промахнусь.