Стрімер

Розділ 73.

- Господи, Оресте?! Ти повернутись не встиг, а вже зникаєш!
- Все в порядку мамо. Я відпочити в клуб, — збрехав я, зачиняючи за собою двері.

Ага, в клуб. Ще тільки там мене не було. Нехай Рейдж там тусить, поки я забиратиму його підписників собі.

Василь Грім і так ніколи не спить, тож до нього зайду потім. Спочатку в музей до Павловича. Судовий процес джинів я ніколи не вивчав (нічого лишнього в мисливців), але бути дурником завтра бажання немає. Це потрібно знати. Впевненості не було, але більше інформації взяти немає звідки.
На вулицях тепер було темно. По З1 іноді ходили патрулі. Демонстрантів відігнали від стіни в центр міста. Тепер вони заважали З2. "Еліос для всіх!", "Еліос для людей!". Головне, що демонстрації мирні, значить ніхто їх не розганяє. В пороховій бочці недотримання законів буде тією іскрою, котра спалить все...

Валерій розповів, що Пророк з групою людей прорвався на сіру зону. Він таки повів їх на священий бій. Близько сотні людей мігрувало на той світ. Просто їх ще не попередили. Дивно думати про це і усвідомлювати, що ми з Валерієм могли бути частиною цього. Дивно, як мене зарештували, а потім так легко відпустили, доки ті не зникли за стіною. Збіг?

Я виринув з роздумів, коли закінчилась перша зелена зона. З2 сьогодні не спала. По обидва боки центральної вулиці, маленькими групками ходили демонстранти. Значить і Василь Грім теж не спить.
Змішався з натовпом зівак, щільніше натягнувши на голову каптур куртки. Повернув у провулок. Випадково зачепив перехожого.

- Вибачте! — кинув на ходу.
- Оресте? Ти? — жіночий голос належав Ліці.

В животі забігали мурашки. Стало гаряче.

- Привіт, Ліко, — я всміхнувся, але, побачивши її лице, став серйозний.

Її очі горіли гнівом. Губи міцно стиснуті. Вона зупинилась, схрестивши руки на грудях.

- Я думала, ми друзі, Оресте! — видала вона.

Знає, мабуть, як мене поранило ото її "друзі", але я не подав виду. Зберись, мисливцю!

- Ти зламав ніс Марку! Нам довелось відмінити перед весільну фотосесію!
- Така буває?
- Він втратив одного спонсора і десять тисяч підписників! Це так ти бажаєш мені щастя?
- Я не зовсім розумію, — а насправді я ще й розгубився.
- Оресте, він ледь не втратив свою кар'єру!
- Через ніс?
- Ти мене не чуєш! — вона говорила все гучніше. На щастя ніхто не звертав на нас уваги.
- Швидше, не розумію.
- Бо ти егоїст, зациклений на собі! Я не можу допустити, щоб він втратив свою популярність!
- Ліко, — я все ще не розумів причину її обвинувачень. — Він топтав мою репутацію, як лише міг. Усміхався в лице, а потім поливав мене брудом в своїх стрімах. Нехай радіє, що лише носом відбувся.
- А про мене ти подумав?!
- Постійно думаю, — сам не знаю, чому я це сказав.
- Моє весілля ледь не зірвалось через це! Люди не повинні бачити його синяками і переломом! Для них він герой...

- Він просто блогер! — тепер вже і я розлютився. — Люди дивляться таких, як він, задля розваги. А ще він сцикло! Я знаю про срібло і сталь. Знаю, хто виконує за нього всю брудну роботу. Знаю, що вони ловлять для нього монстрів. Він фальшивка...
- Заздриш йому просто.
- Він не вартий тебе.

Вона промовчала. Я швидко підійшов до неї і поцілував. Я давно мріяв про це. Давно любив її...

Але варто було лише нашим губам зустрітись, як вона рвучко забрала назад голову, відійшла на крок і зацідила мені ляпас. Щоку запекло. Вона стояла похмура і зла, немов диявол.

- Не смій мене торкатись! — шепотом прогриміла вона. — Не смій, чуєш!? Ніколи! Я терпіла твої голодні погляди заради нашої дружби. Не пиши мені більше ніколи. Ти тепер в чорному списку!

Вона різко розвернулась на сто вісімдесять і чимдуж поцокала каблуками геть. Я стояв один посеред натовпу, що знімав на камери телефонів дві демонстрації. Провів пальцями по щоці, котра відчула її ляпас...