Стрімер

Розділ 185.

Я піднявся. Василь, не зводячи з мене зброї, схилився до Валерія.

- Куля зачепила руку і ключицю. У нього больовий шок. Але жити буде. Вени цілі, артерії не зачеплені. Пощастило.

Я промовчав.

- Якби ти зараз тут загинув, було б простіше, — сказав Василь Грім. — Інквізитори б видали Себастьяну Гангрелу твій труп, щоб старий вгомонився.

- Але ось я тут.
- Так, Оресте, ось ти тут. А ось Валерій потрохи стікає кров'ю. Тому будь дуже уважним і розповідай!
- Що розповідати?
- Якого чорта ти вбив Арсена Гніва? Що, трясця, сталось в закладі Луки?
- Я захищався. Арсен розстріляв Артура Гордого прямо на порозі. І ще кілька десятків гостей.
- Нахіба йому це робити?
- Цього я не знаю. Але сам бачив, як він об'єднався з різниками, серед яких був упир та два інфанта. Вся перша сіра тепер вкрита попелом та трупами.
- Але ти вцілів. Ще й вбив досвідченого воїна закутого з ніг до голови в бронепластини.
- Я ж кажу: я захищався.

Постріл. Куля вдарила в стіну біля моєї голови. Я відхилився, розуміючи, що не встиг би й кліпнути, якби Василь Грім цілився у мене.

- Оресте, я наполегливо раджу бути дещо чеснішим зі мною. Ти сидів у закладі, де відбувалась потенційна зрада людей Еліоса. І не починай, що ти не знав. Ти вічно опиняєшся не в тому місці й не в той час.

Валерій знову застогнав. Потрібно було надати йому допомогу! Але я не міг зрушити з місця. Автомат наведений мені прямо в груди.

- З того, що розповів Артур, це були мирні перемовини за мир на першій сірій. Щось про розподіл території. Джини виступали, як ініціатори процесу. На самих переговорах я не був.
- Чому?

Бо не знав, що Артур домовлятиметься з чудовиськами. А якби знав, то реагував би, як зараз Василь Грім. Він правий: відвідини Наґу зіграли зі мною злий жарт.

- Я йшов до Наґу на день народження, а не зраджувати людей і домовлятись за спинами мисливців. Думайте, що хочете, але я не зрадник. Вбиті мною чудовиська тому доказ.
- І кілька людей.
- Вони перші напали. Ви знаєте, що я ніколи не зраджував Еліос. Інакше ви б не прийшли тоді на болота, коли я стікав кров'ю після бою з фалмером. Ви б не прийшли на допомогу тепер!

Василь Грім, подумавши, опустив зброю. Схилився над Валерієм. Перевірив дихання того. Тоді поліз в сумку по бинти.