Стрімер

Розділ 161.

Ми з Ігорем повертались назад, коли подзвонив телефон. Я глянув на дисплей. Не Валерій, не Аніка і не батьки. Значить проігнорую. Ігор чекав, коли я розповім всю історію.

***

Здавалось, Василь Грім ніколи не спить. З самого ранку він сидів у кабінеті з горами паперів, деякі з котрих він мнув у нерівні кулі й викидав у напрямку смітника. Я перед тим постукав, зайшов, але він не звернув на мене жодної уваги. Вдавано прокашлявся. Знову жодної реакції. Ну, ні то, ні.

Зібрався йти геть.

- Ти натворив дуже багато лайна, Оресте, — сказав Грім, не відволікаючись від паперів. — Неймовірно багато. По доброму тебе б до стінки за таке, або на виправні роботи у в'язницю років на двадцять.

Він нарешті глянув мені у вічі. Я мовчав. Час, коли бовкав дурниці, щоб його розізлити, минув. Він підняв кілька аркушів, щось там знайшов і кинув мені. Рука відчула холодний дотик металу. Придивився на маленьку стальну пластину в долоні.

- Це твій іменний жетон. Вітаю в ордені.
- Я не розумію...
- Бачу, що не розумієш. Ти тепер один з нас. А своїх я не кидаю.
- А Ігор?
- В Ігоря буде така сама, коли вийде з лікарні. Щоб там між нами не було — залишимо це в минулому. Повторю: ти тепер один з нас. Більше тебе не зватимуть оцим огидним словом: фрілансер. Мисливець ти вже офіційно. Задокументовано, так би мовити.
- Тепер ви не відправите мене на можливу смерть? — уїдливо посміхнувся.
- Не факт. Але тепер, Оресте Лютий, прийми мої вибачення за все, що було між нами в минулому.

Один з аркушів він розвернув і підсунув на край столу. Я підійшов, придивився.

- Договір про послуги підрядника на п'ять місяців з можливістю продовження на більший термін. Офіційна зарплатня, але без офіційного уставу. Бачиш, мисливцю, ти не підпорядковуєшся мені в плані: принеси, подай, не заважай. Обов'язки твої перелічені тут. Підпиши тут і тут, а я розповім на ходу.

Я не зрушив з місця. Навіть не поворухнувся. Очі Василя Грома небезпечно блиснули, проте він швидко взяв себе в руки.

- Знаю, Оресте, в тебе багато приводів недовіряти мені. Але не цього разу. Багато хороших хлопців на стіні загинули, якби не ти. На тебе точать ікла виродки з червоної зони, у твою голову хочуть пролізти інквізитори. Це, — постукав пальцями по аркуші паперу, — твій бронежилет.