Стрімер

Розділ 173.

- Дякую, що прийшов Оресте!
- Дякую, що запросили.

Журналістка мала зайву вагу, котрої абсолютно не соромилась. Коротке чорне каре, пухкі щоки, навмисне зроблені блідими, рожева помада. Окуляри півмісяцями. І карі очі, кокетливо дивились на мене. Коли я став помічати такі деталі?

Неважливо. Триматись завжди потрібно впевнено. Нас так вчили. Я обережно потис їй руку. Вона зауважила розбиті пальці, але нічого не сказала. Думає, то тренування. А може здогадується про справжню причину. Неважливо.

Вона сіла за стілець, розчепивши ґудзик на білому піджаку. Пухкою ручкою потягнулась по коктейль суміші синього та зеленого кольору. І все вона робила якось плавно, природно. Я ніколи не був експертом, але щось в ній було таке. До останнього не хотів погоджуватись, але й жаліти що прийшов потреби не було.

- Нервуєш перед інтерв'ю? — ввічливо поцікавилась вона.
- Я ніколи не давав інтерв'ю жіночим журналам, тому так.

Вона розсміялась. Не знаю, справжнім був той сміх, чи професійно відточеним, але в будь-якому випадку — достатньо переконливо. Насправді нервував я далеко не через це...

***

Всіх глядачів відігнали з місця події. Місце злочину обвели стрічками. Лікар констатував смерть. Хоча жодної потреби в цьому не було. Лисий чоловік з рубцем на щоці впав прямісінько на шию. Пробита голова з широко розплющеними очима. Не важко здогадатись, що якийсь час він жив. Але пошкоджена шия викликала в нього параліч, а потім й смерть.

Територію зайняла охоронна компанія Срібло і Сталь. Чому викликали саме їх? У каналу з ними були не надто теплі стосунки. Їх головний про щось доповідав інквізитору. Я спостерігав за цим з розбитого вікна. Тепер я радів, що не піддався спокусі спуститись і нашпигувати нападника дробом.

Василь Грім з лайкою та погрозами таки дістався до мене.

- Прийшов, як тільки почув, — потисли руки. — Ти сам цілий?

Лікар зашив мене на місці, бо інквізитор наказав не відпускати мене в лікарню. В голові трохи паморочилось від знеболювального, але зосередитись я міг.

- Дурниці, — спокійно сказав.

Василь Грім виглянув у вікно. Тіло накрили.

- Паскудно це, все Оресте.
- Думаєте? — криво всміхнувся. — Нападник з можливостями інквізитора...
- Оресте, це вбивство на зеленій зоні! — перебив Грім.
- Самозахист, — виправив.
- Він з вікна вилетів. Труп на зеленій зоні. Це прецедент. Такого не траплялось роками. По тихому не вийде.