Стрімер

Розділ 12.

Кожний звір має свої смаки. Бджола ведеться на мед, акула на кров. Яги любили запах ладану. Недивно, що колись на третій червоній зоні було багато церков. Гарна приманка для них. Ось і зараз я став розвіювати ладан прямо біля розлитої смоли. В яги гарний нюх. Головне не шуміти.
В нас було дві камери. З однією стояв Валерії, піднявшись на кілька метрів. іншу він почепив на мене. Маленький квадратик з об'єктивом знаходився прямо на лівому плечі.
- Я потім змонтую, — сказав Валерій. — З двох ракурсів буде набагато краща картинка.
Яга між тим вийшла. Я засів за смітники так, щоб бачити Валерія. Оператора ми одягнули в темний дощовик, і поставили досить високо, щоб він злився з тінню на стіні. Він подасть сигнал, якщо мені не буде достатньо видно.
Я чув її кроки. Вийшла так, як і прогнозовано. Чалапаючий звук босих, мокрих стоп по асфальту. Я бачив, як у Валерія заперло дихання від хвилювання. В неї була сіра зморщена шкіра. Ніби перед тобою роздяглась анорексична 90-літня бабуся. Рідке чорне волосся закривало лице, під власні ноги з чорних губ капала слина. Чалапання було все ближче і ближче...
Я чув стук власного серця. Адреналін боровся зі страхом. Хотілось вискочити на неї і в той ж час втекти геть. Але треба чекати. Піддамся паніці і ми з Валерієм покійники.
Чалапання все ближче і ближче...
Міцніше перехопив дробовик. Контейнер зі смолою стояв поруч. Нехай дійде. Яга на мить зупинилась, прислухаючись до шуму з фавел. Тільки б не налякати її. Звідти стала лунати музика. Я подумки прокляв їх. Яга трішки постояла, а тоді знову рушила на запах.
Валерій не встиг махнути, коли її ноги стали на смолу. Вона тонко запищала і я зрозумів: час!
Смола полетіла прямо в тіло яги. Вона марно намагалась відчиститись, але смола трималась міцно. Яга роззиралась по сторонах, поки смола кам'яніла. А тоді побачила мене.
Її старече тіло полетіло на мене стрілою. Хоч вона вже й не була прудка, але рухалась точно швидше ніж людина. Валерій лаявся і щось кричав по мірі того, як яга наближалась до мене. Її чорні губи визвірились у вовчому оскалі. Руки кинулись вперед, бажаючи вп'ястись в мене кігтями...
Помповий дробовик спрацював чітко. Заряд картечі з метра відкинув її геть і повалив на землю. Яга заверещала хапаючись за живіт. Перезарядив, знову вистрілив цілячись вже в ноги. Ще один постріл в корпус. Вона знову закрутилась на землі. Я обходив її колами, методично розстрілюючи. Її тіло стало нагадувати сито. Проте все ще дихала.
- Добивай її! — кричав згори Валерій.
Дилетант. Яга все ще дихала, все ще представляла небезпеку. Хоч дірки від дробу вже не заживали, вона могла розправитись зі мною, варто було лише схопити мене кігтями.
Набої закінчились. Я ще машинально двічі клацнув, тоді відкинув дробовик вбік. Яга спробувала підвестись і в неї таки вийшло. Її стрибок виглядав мляво проте вона таки дісталась до мене. Її зуби були зовсім близько біля мого лиця...
Вона зупинилась. Її кігті марно намагались пробити бронижилет. Її ноги підкосились. Батько не брехав: меч складався миттєво. Лезо пробило її черево наскрізь. Вона так і повисла в повітрі на моїй руці з мечем. Лівою рукою я намацав револьвер. Вона марно намагалась дістати мене зубами. Отруйна слина капала мені на рукавицю з рота несло мертвечиною. Жовті очі невідривно дивились на мене.
- Що, вкусити мене хочеш? — я таки дістав револьвер. Глянув їй у вічі. Що вона відчуває? Чи відчуває щось взагалі?
Засунув дуло їй в рот.
- Вкуси ось це!
Куля пройшла навиліт разом з її черепною коробкою. Я вистрілив ще два рази, щоб вже точно. Її тіло  повалилось на землю. Я витягнув батьків меч з її тіла. Ноги тряслись, мене то охоплювало відчуття тріумфу, то тягнуло блювати. Моя перша яга. Подумати тільки!
Так, стоп! Не розслаблятись. Робота не завершена, доки її тіло не розвіє вітер. Схопив її за кістляву руку і потягнув подалі від складів. Нехай всі мешканці С2 це бачать.