Стрімер

Розділ 128.

Я не знаю, що саме нам приніс офіціант асура, але нутрощі аж обпекло. Федот пообіцяв сказати лише після того, як вип'ємо. Ще хитро так дивився, ану чи злякаємось? Ми стукнулись стопками та одночасно перехилили. Чи довіряв я своїм супутникам? Швидше так, ніж ні. Федот з Цепешем могли б залишити мене помирати, якби хотіли здихатись. Достатньо було б просто не відчинити ворота і все. Після заходу сонця вони б просто знайшли мій труп. Але цього не сталось.

Я гримнув кулаком по столу і голосно прокашлявся. Цепеш закрив вуста кулаком. Федот аж вийшов з образу інфанта.

- Міцна, зараза, — прогарчав Цепеш. — Що це?
- Абсент на демонію, — Федот стримав обіцянку. — Він скосить вас після п'ятої чарки. Після сьомої не будете нічого пам'ятати. Але завтра не буде похмілля. Якщо ви зупинитесь, звісно.

Ми з Цепешом переглянулись.

- Тоді три й досить? — запропонував.
- Три й досить, — підтримав Влад.

Нутрощі аж обпікало. Я до цього не часто взагалі щось вживав. Все-таки двадцять один мені виповнився лише кілька місяців тому. В зелених зонах з цим суворо. А на сірих зонах я не ризикував. До цього дня.

- Так який в тебе план, Оресте? — запитав Цепеш.
- Я йду далі на третю сіру.
- Але ти можеш просто повернутись, — здивувався вампір. — Пройдеш собі по тунелях до першої сірої, а там додому. Валерій то вже зачекався, мабуть.
- Не знаю, не питав. А тут не ловить.
- То чому тобі туди? — Федот знову розлив рідину по склянках.
- Не хочу бути дезертиром і зрадником.

Знову стукнулись і перехилили. В мене аж сльози пішли. В якийсь момент я подумав, що розучився дихати. Повітря вперто не заходило в легені. Федот плеснув мене по спині. Він вже не міг тримати образ інфанта. Його хвіст безсило опустився на землю.

В закладі було людно, левова частка чудовиськ була біля барної стійки. Стояв шум. Наш стіл був у найтемнішому куті. За іншими столами сиділи великі компанії та різались у карти. А може не карти — але азарту в чудовиськ було не забрати. Іноді на навчанні старий професор любив говорити, що азарт робить чудовиськ слабшими. Азарт не дає їм думати стратегічно, змушуючи піддатись решті інстинктів. І ось, за сусіднім столиком лунали безперервні потоки лайки. Але Федот спокійно все пояснив: власник закладу старий носферату, котрий просто розірве на шматки будь-якого задиру. Тож обмежувались лише криками та відбірною лайкою.