Стрімер

Розділ 46.

Сьогодні на мене показували пальцями. Люди на З1 тихо перешіптувались в мене за спиною. Я до кінця не вірив, що вони про мене, доки чийсь п'яний ламаний бас не заволав: порви його, Оресте!
Значить таки дісталась до мене слава. Якщо це вона, то присмак в неї не дуже. Вулиці З1 були на диво людними. З вікон часто визирали люди і з усмішками кивали мені. Вони знали хто я. Знали, що я сьогодні зроблю. І вони чекали. Хліба й видовищ!
Валерій чекав біля муру на С1. Він невдоволено зиркав на обидва натовпи демонстрантів по різні боку вулиці, відгороджені мисливцями.
- Розійдітся, іменем Еліосу! Все під контролем!
До нас йшов Василь Грім. Ми не бачились і не розмовляли з часів, коли голова ордену мисливців мене підставив. Кремезний бугай щиро всміхнувся, став поряд зі мною, поклав руку мені на плече. Залунали спалахи фотокамер та телефонів. Я дивився вдаль, щоб не вийти йолопом на камерах. Так вчив Валерій, а він оператор.
- Оресте, ти взагалі без гальм? — Не перестаючи всміхатись, прошепотів Василь Грім.
- Зате совість в мене на місці, — так само прошепотів у відповідь.
Василь перестав обіймати мене. Він знову став передо мною, потиснув руку.
- Ми спостерігатимемо зі стіни! — сказав голосніше, звертаючись до публіки. — Якщо вони будуть шахраювати — ми випалимо те бісове кубло до нігтя!
Натовп схвально заволав і заплескав.
Я глянув на Валерія.
- Що взагалі відбувається?
- Твоя мрія, Оресте.
Багато людей, під стінами. Демонстранти, прихильники, мисливці, туристи з багатших зон. Пооддаль стояло кілька чоловіків в костюмах і про щось перешіптувались. Біля них стояв той самий інквізитор...
До мене раптом дійшло.
- Це не мої фанати, Валеро! — сказав йому. — Більшість з них просто стерв'ятники, що прийшли поживитись...
- Оресте!? Скажіть, яка у вас тактика?!
Натовп підтримав цей крик оваціями. Я згадав, що маю бути брутальним (як домовлялись з Валерієм) і просто підняв меч догори. Тесак, подарований Нагу, висів у Валерія за плечами. Про всяк.
Натовп схвально це сприйняв. Обвівши поглядом натовп, я зрозумів, що на стіні будували проектори.
- Наш канал стрімитиме відео для них, — прошепотів Валерій. — Ексклюзивні права. Повтори це їм.
Я повторив і зірвав ще більшу хвилю овацій. Невдоволення противників різні потонуло в схвальному гаморі. Люди всюди однакові — хліба й видовищ.
На сіру зону ми йшли вдвох. Валерій не поспішав діставати камеру.
- Мрії здійснюються, чувак! — радісно лепотів Валерій. — До дідька Марка Рейджа. Тепер ми заправлятимемо всією мисливською темою...
- Я ще не виграв, забув?
Сіра зона зустріла нас натовпом людей та монстрів, що скупчувались навколо нашої імпровізованої арени.
- Виграєш. Глянь скільки охочих зібралось. Оресте, спонсори самі рікою попливуть до нас. Ми розбагатіємо.
- Валерію, люди типу Василя Грома пропіаріться на нас. Половина з них це просто спраглі до крові стерв'ятники...
- Оресте, ти хотів популярності! Ось він, твій зірковий час. Може дати тобі тесак замість меча? Він посріблений, як-не-як...
- Перевертням немає діла, чим перерізаються їхні горлянки. Батьків меч зійде.
Нас більше не затримували, як на зеленій зоні. Тут мені ніхто руку не тиснув. На нас не звертали уваги.
Лука організував арену прямо на місці ринку. Сьогодні торгуватимемось зі смертю.
- Дивись! — Валерій показав пальцем на групу людей. — це відомі блогери. А ось там блогери, але вже чудовиська.
А що чекати? Вони намагаються пропіаритись і на цьому. Хтось з них спілкувався з підписниками, тримаючи телефон направленим на себе. Хтось стояв перед камерою, даючи прогнози на бій. Хоч букмекери і були на моєму боці, більшість блогерів розповідали про мої мізерні шанси.
- Він ноунейм. Ніхто. Яга та три упиря не показник...
Донеслось до мене. Так, зосередься на поєдинку!
Валерій дістав камеру і почав знімати мене зі спини. Над нами пролетіло кілька дронів. Натовп поволі розходився. Всі лиця змішались і стали однією сірою масою. Вони хотіли видовища. Я не розбирав, де люди, а де монстри. Все стало однаковим. Я перестав чути звуки. Лише тихий шум у вухах, що поволі ставав болісим.
Я зайшов у коло на важких ногах. Натовп зустрів мене оплесками. Передав сумку одному з охороців Луки. Мене обшукали.
- Чистий! — повідомив один з охоронців.
Я став розминатись. Нікого більше не було. Все, що мене цікавило — це мій суперник.
Лекс зайшов слідом. На чотирьох, він навмисне повільно заходив у коло. Зайшовши він піднявся на дві ноги, розкинув руки в сторони і завив. Зблиснули гострі ікла. Лекс виглядав розслабленим.
- Історична зустріч! — Лука немов з'явився нізвідки. — Суд Богів, пані та панове. Просто тут і зараз. Людина проти перевертня!
Я не чув, як волав натовп. Лише власне дихання, та Луку. Натовп мене не хвилював.
- Ви готові, С1?
Овації та крики.
- Ви готові, С1?! — Що було сили заволав Лука.
Натовп знову закричав. Лука витримав театральну паузу і мовив водночас тихо, але чули всі.
- Тоді розпочнемо.