Стрімер

Розділ 65.

Додому ми йшли втрьох. Я з татом та Валерій. Мама побігла швидше накрити на стіл. Ігор зголосився допомогти їй з продуктами.
Я коротко переповів батьку, що сталось на сірій зоні. Він не перебивав. Лише іноді стріляв у Валерія цигарки.
Врешті він видав:
- Оресте, я серйозно сумніваюсь в твоїх розумових здібностях. Я радий, що ти вижив. Ти мій син і я люблю тебе. Проте яким треба бути недоумком, щоб аж на таке піти?!
- Ніби в мене був вибір.
- Оресте, дзвінок мені і я б приніс тобі все, що потрібно. Ще й на гальгошах у Василя Грома. Він звісно мудень, проте дружбу нашу він цінує.
- Він мною якось передав варгам маскувальний спрей.
- В його дусі.
Я зупинився.
Батько з Валерієм пройшли ще кілька кроків, тоді теж зупинились і глянули на мене.
- Оресте, це війна. Ти сам бачиш як все робиться. Що ж ти дивуєшся?
- Тебе це не бентежить? Ти б так поступив?
- Це я його так навчив. Навчив використовувати всі доступні ресурси. Не буває колишніх мисливців, Оресте. Кожний з нас віддасть життя за Еліос. Своє або свого брата по зброї. І ти тепер теж віддаси. Навіть, якщо не хочеш...
***
Їли ми в тишині. Четверо чоловіків мовчки шкрябали виделками по тарілках. Мама включила музику. Валерій потайки дивився новини. Рейдж вже давав інтерв'ю, обіцяючи мені помститись. В коментарях під відео вже спалахували суперечки, хто з нас кого. Переважно ставили на нього, але такі прогнози викликали в мене посмішку. Рейдж боягуз і сцикло. Він не бився з ягою, упирями, перевертнем та джином. Він не мисливець. Тепер треба лише донести це всім. Я розтопчу його репутацію вщент. Ліка побачить, хто він насправді...
Я виринув з роздумів, коли за столом вже точились розмови. Батько про щось сперечався з Ігорем. Валерій вдавав, що його цікавить життя сусідів, про котре з захопленням розповідала мама.
Я всміхнувся. Всі вони моя сім'я. Мене тішило, що батько з мамою тепер не уникають одне одного. Може воно й було того варте: всі мої злидні. Може, потрапляючи в халепи, я врешті зробив хоч щось правильно?
Ми просиділи до вечора. В кухні в перемішку з цигарковим димом лунав сміх. Батько постійно ловив момент, щоб взяти маму за руку. Я чи не вперше бачив його таким щасливим. Мама звідкись дістала вино. Хто б міг подумати, що Валерій нап'ється. Хоча на мій день народження він теж накидався. Не можна йому пити. Коли небо затягнуло нічними хмарами Ігор визвався провести п'яного Валерія додому. Батько мирно дрімав на кріслі з мамою в обнімку.
Я перев'язав себе бинтами, прийняв кілька обезболюючих. Сам не знаю чому я вийшов на вулицю, подихати нічним небом. Я був удома. Я був щасливим...
- Гарно посвяткував, Оресте? — почув за спиною голос.
Я потягнувся по револьвер, але згадав, що залишив вдома всю зброю. З тіні будинку вийшов інквізитор.
- Хотів зайти в гості, — сказав мені з єхидною посмішкою. — Але подумав, що не варто.
Я мовчав. В мене напружились усі м'язи. Я все ще пам'ятав нашу останню зустріч. Його обпікаючу руку на моїй голові. Легко відбувся, як сказав тоді батько. Міг і здуріти від болі.
- Цікавий ти, мисливцю. Думаю нам буде про що поговорити...
- Навряд чи. Мені немає чого вам сказати.
Інквізитор миттю опинився біля мене. Вдарив мене долонею в груди. Здавалось би легко, але я відлетів на кілька метрів і впав на землю.
В легенях запекло, я не міг вдихнути повітря. Його чорні чоботи повільно стукали по потрісканому асфальті. Вітер розвивав подоли його пальта.
- Оресте Лютий, ви зарештовані згідно з підозрою в шпигунстві та зраді народу Еліосу. Спроба спротиву під час конвою буде покарана смертю... Але ти ж не чинитимеш спротиву, правда?
Я промовчав. З іншого боку вулиці вийшло ще кілька людей. Руки заломили за спину. Мене поволі вели вулицею. Машина інквізитора стояла на дорозі. Я останній раз обернувся, глянув на вікна свого дому. Двоє конвоїрів надавили мені на плечі і заштовхали в машину. Ще раз глянув на свою вулицю...
Інквізитор гримнув дверима.

Кінець п'ятої частини.