Стрімер

Розділ 119.

Мама обійняла мене з порогу. Її світ без монстрів розсипався з появою сирін, немов пісочний замок від сильного приливу. Реальність жорстока, і що більше заперечувати її, то дошкульніше вона вдарить, кінець кінцем.

- Я в повному порядку, мамо, — прошепотів, визволившись з її обіймів.
- Я дзвонила тату, — мама рідко показувала хвилювання. Ось і зараз вона взяла себе в руки. — Він сказав, що ти допоміг постраждалому мисливцю. Сказав, що ти вчинив, як герой.
- Я просто був поряд, — відчув, як нагріваються мої щоки. — Нічого такого.

Ми пройшли на кухню, і я нарешті дістався до хорошої їжі. Можливо це останній прийом чогось смачного в моєму житті.

- Мене приймуть в орден, — сказав, поклавши тарілку в раковину.
- Ох, Оресте, — дивним тоном відповіла мама. — Чому ж ти не народився дівчинкою?

Я промовчав. Думаю, батько теж хвалився, коли його туди прийняли. Мама тоді раділа. Її чоловік бойовий офіцер, член закритого ордену мисливців. Уявляю її розчарування, коли батька спотворювала війна, а переваги ордену виявились Фільчиною грамотою. І тут я...

Але для мене це чомусь перестало бути чимось буденним. Підсвідомо я хотів цього. Хотів пройти повз ряди вишикуваних мисливців, послухати промову старшого офіцера. Принести присягу і віддати честь. Хоч зараз такого серед мисливців не було, проте, казали, орден шанував традиції, бо розумів — солдати люблять традиції. Мисливців весь процес навчання готують до можливої необхідності віддати життя за людство. Віддати найцінніше, що є в людини. Традиції — один з методів переконання. І я, чомусь, захотів стати частиною цього...

І яке ж було моє розчарування, коли ми з Валерієм і Вавилоном зайшли в невелике приміщення між першою та другою зеленими зонами. Розташовувалось воно у колишньому житловому будинку. Я навіть не помітив би, якби з нами не було Вавилона, котрий викликався провести мене.

- Не хотів крутити гайки на стіні, — він спокійно пояснив таку ініціативу.

Білі стіни всередині, наче в лікарні. Ми вперлись просто в приймальню. Стіл і стілець. Єдиний присутній мисливець у сірій формі перевірив наші документи, звірив наші імена зі списком і мовчки показав на сходи на другий поверх.

- Я почекаю вас на вулиці, — сказав Вавилон і покрокував на вихід. — Успіхів, Оресте.