Стрімер

Розділ 98.

Я аж завив, витягуючи останній зуб потопленика. Коли я прострелив голови тим, котрі вкусили мене, в руці залишилось кілька їхніх зубів. Ногу та зап'ясток я перемотував сам. В рюкзаку була аптечка. Перед тим обробив рани, щоб не занести інфекцію. Прийняв кілька жаропонижаючих. Встати я не міг, втома давалась взнаки. Валерій не чув, як би я його не кликав. Таки зник. Дронів теж не було. Телефон не вмикався. А на виході з лісу все ще могли бути болотяники.

- Ну і тормоз ти, Оресте! - сказав сам собі.

Починало темніти. Не факт, що фалмер був тут сам, як і не факт, що ніхто не прийде перевірити, що тут було. Я спробував піднятись. Гілка, на котру я опирався, не витримала, і я знову впав. Ніж в нозі сильно дошкуляв, але сам я його не витягну. Кровотечу до кінця зупинити не вдалось.

Десь з-за дерев зашуміло. Я посвітив туди. На мене дивились чорні очі потопленика.

- Та твою ж...

Він кинувся на мене. Кігті цілились мені в обличчя. Я виставив перед собою меч, розуміючи, що це не допоможе...

Постріл...

Потопленик впав замертво. Я озирнувся в інший бік. Моя радість миттю зникла.

- Так-так-так, - до мене повільно наближалось кілька постатей в балахонах. - Відомий блогер власною персоною! Яка зустріч!

Сам Пророк прийшов до мене. Я спробував звестись на ноги, але не вийшло. Залишився сидіти на землі.
Пророк підійшов до мене, але зупинився на безпечній для себе відстані. Голова в каптурі повернудась а бік мертвого фалмера. Тоді оглянув тіла болотяників. Я не бачив його очей, але розумів, що його погляд оцінив мій стан.

- Я переоцінив тебе, Оресте Лютий. Зброя ламається не в тих руках. Склади меч, зараз він тобі не допоможе.

Я послухався його, коли побачив, що його послідовники мали при собі автомати.

- По гриби прийшли? - запитав його. - Чи постріляти потоплеників?
- І те, і те, - спокійно відповів Пророк. - А тут ти, Оресте. Віриш в карму?
- А ви?

Пророк промовчав. Хтозна, може готує якусь промову, перед тим, як його люди нашпигують мене свинцем за смерть своїх?

- Оресте, ти поклав моїх людей, а тепер ти переді мною, беззахисний і безпомічний. Світ жорстокий, Оресте. Але, попри жорсткість - він справедливий.
- Чекаю, коли вас теж дістане ця справедливість! - я не ховав зневаги. - За вчорашню бійню!
- Мисливець жаліє чудовиськ?
- Там жили жінки і діти! - я зірвався на крик.